Після цього, відповідно до висновків людожера, передбачалося настання золотого віку.

Об'єднуючи невдячне людство, що всіма силами пручалося, болотяний кошмар досяг неабияких успіхів – коли зусиллями Ложі Бранних магів його вдалося ліквідувати, тіло людожера за розмірами було співставне зі скелею Кракатук, а землі навколо боліт, раніше густонаселені, стали безлюдними.

Чурих вибачився, вислухав нотацію, відбудувався і продовжив пошук.

За дев'ять років Ефраїм Клофелінг за участі Наами Шавазі створив революційну методику розчленування посмертної структури особистості. Зміцнення тіла шляхом зміцнення його долі – розширення персональної умбри за рахунок трансплантантів – стало реальністю. Питання впиралося в кількісний бар'єр, тобто в подолання механізму відторгнення при критичній масі трансплантації.

Тіні пішли в діло.

Спершу – по частинах.

CAPUT XVII
«Я тінь давен не забуваю, бережу – колись візьму й до сьогодення прив'яжу…»

Раніше Анрі ніколи не підозрювала, що працювати буває так цікаво.

Напевно, треба прослужити роки в Тихому Трибуналі, по вуха загрузнути у «Справі про зниклих квесторів», вчинити божевільну авантюру, пробратися обманним шляхом у гніздо орлів істинної некромантури і так далі, щоб цілий день насолоджуватися найскладнішими мантуаліями, перебираючи комбінації знамень, і згоряти від нетерпіння в передчутті результату.

Вежі Чуриха зводили геніальні зодчі-архітектонти, добре обізнані на будівельних чарах. Інакше нічим не можна було пояснити відсутність сходів. Але вігіла підозрювала, що в будівництві таємно брали участь і старовіри-хронарі з підданої анафемі секти Тих-Хто-Часу-не-Помічає. Час тут летів зовсім непомітно. Після демонстрації гросмейстером досягнень «тіньової» магії, Анрі до глибокої ночі творила багатофігурні дивінації, намагаючись вичленити прикмети, здатні кинути відтермінова-ний відблиск на приживлення додаткової тіні – частини чи цілої. Здоровані-близнюки Растіньйоль і Растіньяк виявилися чудовими хлопцями, слухняними і працьовитими. Вони всоте повторювали одне й те саме, відтворюючи на пупсі-великомуче-нику, зробленому Мускулюсом з воску, попелу та слини Фернана Терца (герой ризикнув плюнути заради прогресу Високої Науки!), всі фази:

– розчленування посмертної особистості;

– приборкання тіні;

– ампутацію умбра-фрагментів;

– і, нарешті, трансплантацію їх живій людині.

Експеримент базувався на принципах формальної подібності, моделюючи процес відповідно до аксіоми Пасльона Фріксиля, батька мануальної симуляції: «Similia – similibus». Але цього цілком вистачало для ряду висновків.

– Розпад псевдо-особистості пройшов успішно! – доповідали брати хором.

– Туман я-а-а-ром… – бурмотіла Анрі, визираючи у вікно лабораторії, з якого на її прохання зняли ефірну штору-пейзаж з морем, вітрилом і буревісниками. Озеро Тітікурамба зараз і справді огортав туман, сизий, як похмільний п'яничка, – …туман долино-о-ю.

– Консервацію ерзац-умбри завершено!

– За туманом… – оцінювала Анрі спектральну ауру мороку, що обіцяла успіх у суді, виліковування ячменя на оці й зустріч з несподіваними друзями, що мала відбутися завтра. Зустріч мантиса відзначила для себе, як таку, що має особливе значення, – …нічого не видно.

– Приборкання відбувається без ексцесів! Готуємося до ампутації…

Поруч сопів малефік, видивляючись у ефірній фактурі пупса дрібні ознаки зурочення. Судячи з сопіння, зурочення не було Іноді Мускулюс колупав бідолаху-пупса нігтем і вдоволено муркотів похоронний хорал «Луччє нєту того свєту». Тричі він просив лжестряпчого, як особу незацікавлену, косо глянути на пупса: у мить «смерті» об'єкта, у момент розчленування «супутників» і відразу після приборкання невгамовної ерзац-тіні. Терц довго відмовлявся, мотивуючи тим, що в співробітників нотаріату, що мають ліцензію і печатку, лихого ока бути не може («Закон про благі наміри», ст. 36), потім погодився і подивився так, що в пупса відпала нога.

Довелося ліпити наново.

Заповзятливо формуючи ногу, Мускулюс у свою чергу кинув косий погляд на Терца: без ознак пристріту, але зі значенням. Профос Дозору у відповідь ледь помітно похитав головою: ні, мовляв, нічого не блокую, нікуди не лізу. Експеримент чистий від сторонніх впливів.

Анрі замислилася: «Чому Терц не відповів уголос, якщо він гарантував свободу слова в присутності чурихців?!» – і вирішила, що профос захоплений роботою не менше за інших. Блокація могла порушити амплітуду коливань мани, тому Терц тримав майстерність профоса в кулаці, «не виймаючи без необхідності з піхов», як кажуть майстерні фехтувальники.

– Колеги! – раптом закричав малефік, диригуючи срібною голкою. – Еврика! Це елементарно! Підняті мерці не кидають тіні! Значить…

Виявилося, нічого це не значить і давно досліджено Чурихом. Дрейгури й упирі, тобто підняті й повсталі, дійсно не кидають тіні. Тіла таких особин після відльоту душі робляться пористими – вони всмоктують власну тінь і тим підтримують зовнішній вигляд у робочому стані. Близнюки наприкінці пояснення ввели екзотичний некротермін: «самоїди» – і хвилин п'ять голосно реготали на два голоси.

Сама Анрі нічого смішного тут не помітила. Але сперечатися не стала: зрештою, некромантам видніше. А пригнічений Мускулюс заходився мучити пупса із завзяттям, гідним майбутнього лейб-малефактора.

Розігнав їх Фрося: грос, з'явившись у піжамі й нічному ковпаку, прорік: «Ранок покаже!» – і втришия випер трудоголіків з лабораторії. Мускулюса повели спати окремо – вігіла підозрювала, що в будуар Номочки, для продовження експериментів над частками тіл. Лжестряпчому відвели житло неподалік; Анрі вирішила, що її поселять теж десь поруч, але помилилася. Галантний Ефраїм запропонував дамі провести ніч у його власних покоях, більш комфортабельних за гостьові комірки. І вігіла ладна була заприсягтися, що в запрошенні гросмейстера не було анінайменшого інтимного натяку!