Шрифт:
(Уходит).
Я В Л Е Н И Е 5
Наталка (одна)
Трудно, мамо, викинуть Петра iз голови, а iще труднiше iз серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж - для покою матерi треба все перенести. Скроплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої i буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться; возному так одрiзала, що мусить одчепитися; бiльше, здається, нема на примiтi. А там… ох!.. Серце моє чогось щемить… (Приметя приближение к двери, садигся за роботу).
Я В Л Е Н И Е 6
Наталка, Терпилиха и выборный.
В ы б о р н ы й. Помагай-бi, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?
Н а т а л к а. Ат, живемо i маємося, як горох при дорозi: хто не схоче той не вскубне.
Т е р п и л и х а. На нас, бiдних i безпомощних, як на те похиле дерево, i кози скачуть.
В ы б о р н ы й. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мала, хто вас обороняв би.
Т е р п и л и х а. Я сього тiлько i хочу, так що ж…
В ы б о р н ы й. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?..
Т е р п и л и х а. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: "Не хочу та й не хочу!"
В ы б о р н ы й. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.
Н а т а л к а. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.
Т е р п и л и х а. От так все вона - приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.
В ы б о р н ы й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.
Н а т а л к а. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?
В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.
Т е р п и л и х а. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!
Н а т а л к а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.
Т е р п и л и х а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!
Н а т а л к а. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м'ягкой булки, неправдою нажитої.
Т е р п и л и х а. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. (К выборному). Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.
В ы б о р н ы й. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.
Т е р п и л и х а. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.
Н а т а л к а (вздыхает). Я i так терплю горе!
В ы б о р н ы й. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво) у мене єсть на примiтi чолов'яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.
Н а т а л к а (в сторону). От i бiда менi!
Т е р п и л и х а. Жартуєте, пане виборний!
В ы б о р н ы й. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.
Н а т а л к а (с нетерпением), А хто такий той жених?
В ы б о р н ы й. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловiк?
Н а т а л к а. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!
Т е р п и л и х а. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.
В ы б о р н ы й. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?