Шрифт:
«…В п'ятому віці – дикім і далекім – від Уральських хребтів, від Волзьких скель до тихих голубих вод Дунаю: гуни, сармати, германці… І вбив син Мундцука свого брата Бледу. Скажений Аттіла, король гуннів.
…Проходили віки. І прийшов глухий вік – XIV. І на невідомих азіятських верхів'ях підвелась грізна постать Темерлана…»
Це nota bene до моєї віри: велика істина землі: сонце підводиться на сході.
…Сосни гудуть-гудуть…
– Чого так сосни гудуть?
– Хуртовина. Вітри.
Ох ви, сосни мої – азіятський край!
…Школа, клас.
Дітвора співає:
– Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет…..Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить:
– Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна! Наталя Миколаївна скінчила прогімназію – то так далеко! – Нестір – сторож:
– …Миколаївно! А хіба вже, мать, нема!
– Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Я як-небудь… Вона… «як-небудь». Нестір:
– Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази… Пожалуйте, махорочки…
Закурюють.
…Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках – фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір.
Тоді сни… А може, таємна ява?
– …у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність.
Стояв вересень. Стояли блакитні далекі простори. Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок.
На серці співала струнка, біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері… [55]
55
Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!..
…Над архіпелагом осель, у м'ятову даль линула березова пісня.
…І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.
– …Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском… Там, десь, на Великих Зондських, на вулкані Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо!
Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.
Вона:
– …Олексо! Мій божевільний! Я п'янію… Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!
…Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!
Конец ознакомительного фрагмента.