В барі панували сутінь, прохолода й тиша, якщо не рахувати приглушеного звуку з кольорового телевізора на стіні. Там було кілька завсідників, а за стойкою сам хазяїн, що одним оком дивився на екран, де йшла передача «Навколо світу», а другим — на своїх клієнтів.

Продавець грозовідводів сів біля стойки й поклав свою сумку на вільний стільчик ліворуч. До нього підійшов хазяїн.

— Вітаю, добродію. Що п’ємо?

— «Будвайзер», — відповів торговець. — І собі одну моїм коштом, як ви не проти.

— Я ніколи не проти, — сказав хазяїн. Принісши дві склянки пива, він узяв поданий йому долар і виклав на стойку тридцять центів решти. — Брюс Керрік, — відрекомендувався він і простяг руку.

Продавець грозовідводів потис її.

— А я — Догі, — мовив він. — Ендрю Догі. — І за одним духом вихилив півсклянки.

— Радий познайомитись, — сказав Керрік. Тоді на хвильку відійшов налити якійсь жінці з похмурим обличчям ще чарку текіли [20] й одразу ж повернувся до Догі. — Ви не з тутешніх?

— Ні, — відповів Догі. — Роз’їзний торговець. — Він озирнувся довкола. — У вас тут завжди так тихо?

— Та ні. В суботу й неділю завізно, та й в інші дні торгівля нівроку. Ну, й з приватних вечірок маємо добрий гріш — коли маємо. Одне слово, голодувати не голодую, але й «кадилака» в мене нема. — Він тицьнув пальцем на склянку Догі. — Повторити?

— І собі також, містере Керрік.

— Просто Брюс. — Хазяїн засміявся. — Мабуть, хочете щось мені продати.

А коли він повернувся з двома повними склянками, торговець сказав:

— Узагалі-то я зайшов до вас не за тим, а тільки промочити горло. Та коли вже ви про це заговорили… — Він звичним рухом завдав на стойку свою сумку. В ній щось забряжчало.

— Ну от, я ж казав, — засміявся Керрік.

Двоє із завсідників — старий з бородавкою над правим оком і молодший чолов’яга в сірому комбінезоні — придибали побачити, що продає Догі. Похмура жінка й далі дивилася «Навколо світу».

Догі видобув із сумки три грозовідводи: один довгий з мідною кулькою на кінці, другий трохи коротший і третій — з фаянсовими ізоляторами.

— Що воно в біса… — почав був Керрік.

— Грозовідводи, — сказав старий з бородавкою і захихотів. — Він хоче врятувати твою пивничку від гніву божого, Брюсе. Ти краще послухай, що він тобі скаже.

Він знову засміявся, і чоловік у сірому комбінезоні приєднався до нього. Обличчя Керріка спохмурніло, І продавець грозовідводів зрозумів, що коли він і мав якийсь шанс, то в цю мить утратив його. Він був досвідчений торговець і знав, що такий химерний збіг характерів і обставин часом може звести нанівець будь-яку можливість щось продати ще до того, як випаде нагода показати товар. Отож він сприйняв невдачу по-філософськи і хоча й продовжував свою гру, але вже тільки за звичкою.

— Виходячи з машини, я випадково помітив, що цей гарний заклад не обладнано грозовідводами, а будівля ж то дерев’яна. Так от, за дуже помірну ціну, а як захочете, то й на виплат, на дуже вигідних умовах, я гарантую вам, що…

— …що сьогодні о четвертій годині пополудні в цей гарний заклад торохне блискавка, — вискаливши зуби, докинув чоловік у сірому комбінезоні.

Старий з бородавкою захихотів.

— Містере, не ображайтесь, — мовив Керрік, — але ви бачите оце? — І показав на золотистий цвях на невеликій дерев’яній плакетці між телевізором і блискучим рядом пляшок. На цвях були настромлені якісь папірці. — Усе це рахунки, що мають бути оплачені до п’ятнадцятого числа. Вони написані червоним чорнилом. А скільки людей тут зараз, погляньте. Мені треба бути обачним. Треба…

— Про це ж я й кажу, — з півслова підхопив Догі. — Вам треба бути обачним. А придбати три чи чотири грозовідводи — це і є виявити обачність. Ви тут маєте живе діло. То не хочете ж ви, щоб усе воно згоріло дощенту від одного удару блискавки котрогось літнього дня, хіба не так?

— А чого, він би не проти, — озвався старий з бородавкою. — Отримав би страховку та гайнув собі до Флориди. Еге ж, Брюсі?

Керрік зиркнув на нього з відразою.

— До речі, про страховку, — знов заспівав своєї продавець грозовідводів. — Страхувальна сума в разі пожежі вам буде зменшена…

Чоловік у сірому комбінезоні втратив інтерес до розмови і відійшов.

— Страховку виплачують повністю, — відрубав Керрік. — Зрозумійте, я просто не можу тепер дозволити собі ніяких видатків. Тож вибачайте. Якщо ви захочете поговорити зі мною про це наступного року…

— Ну що ж, дасть бог, і поговоримо, — сказав продавець грозовідводів, відступаючись. — Дасть бог… — Ніхто не думає, що його може вразити блискавка, поки це не станеться, така вже постійна притичина в торгівлі цим товаром. Спробуй переконати такого, як оцей Керрік, що грозовідвід — найдешевша страховка на випадок пожежі, яку тільки можна придбати за свої гроші… Одначе Догі був філософ. Зрештою, він же не покривив душею, коли сказав, що зайшов сюди тільки промочити горло.