За Степлтоном треба було встановити стеження. Але якби я стежив за ним, перебуваючи у вашому товаристві, він би одразу сполошився. Довелося обдурити всіх, зокрема і вас. Я сказав, що залишуся в Лондоні, а сам поїхав слідом за вами. Поневіряння, які мені довелося пережити, не такі страшні, як вам здається. Втім, подібні дрібниці не мають заважати нашій роботі. Я жив у Кумбі-Тресі, а печеру на болотах відвідував лише в тих випадках, коли було потрібно бути ближче до місця події. Картрайт приїхав у Девоншир разом зі мною й, ходячи всюди під виглядом сільського хлопчика, неабияк мені допоміг. Окрім того, він постачав мене їжею і чистою білизною та стежив за вами, коли я був зайнятий Степлтоном.

Отже, як бачите, всі нитки були у мене в руках.

Ви вже знаєте, Ватсоне, що ваші звіти негайно пересилалися з Бейкер-Стріт до Кумбі-Тресі. Я дуже багато з них почерпнув, особливо з того, де повідомлявся єдиний справжній епізод з біографії Степлтонів. Після цього мені вже неважко було встановити їхні особи, і я зрозумів, із ким маю справу. Однак розслідування ускладнювалося однією другорядною обставиною — втечею каторжанина та зв’язком між ним і Берріморами. Але ви розплутали й цей вузол, хоча я вже сам прийшов до тих самих висновків на ґрунті власних спостережень.

На той час, коли ви відшукали мене в печері на болотах, картина злочину була цілковито відтворена, але виносити цю справу на суд присяжних було передчасно. Навіть невдалий замах Степлтона на сера Генрі, який закінчився загибеллю каторжанина, не давав прямих доказів. Залишався єдиний вихід: схопити його на місці злочину, виставивши сера Генрі як наживку. Баронет мав іти сам, нібито без охорони. Так ми вчинили і ціною тяжкого потрясіння, пережитого нашим другом, не лише завершили розслідування, але й довели Степлтона до загибелі. Піддавши свого клієнта такому випробуванню, я, звичайно, цілком заслужив докори у поганому веденні справи, але хто міг знати заздалегідь, яке страшне, приголомшливе видовище постане перед нашими очима, хто міг передбачати, що вночі буде туман і собака вискочить з нього просто на нас?! Ми досягли мети дорогою ціною, але обидва лікаря — і фахівець з нервових хвороб, і доктор Мортімер — запевняють мене, що сер Генрі незабаром одужає. Подорож допоможе нашому другові не тільки зміцнити розхитані нерви, але й залікувати сердечні рани. Адже до місіс Степлтон він мав щирі, глибокі почуття! Це гнітить його найбільше.

Тепер мені залишається розповісти, яку роль вона відіграла в цій похмурій історії. Я не сумніваюся, що вона потрапила під цілковиту владу Степлтона. Чим це пояснити? Любила вона його чи боялася — чи й те, й інше? Адже ці почуття цілком поєднувані. В усякому разі, він діяв впевнено. Місіс Степлтон погодилася видати себе за його сестру, але стати прямою спільницею вбивства відмовилася навідріз, і тут йому довелося переконатися, що його влада над нею не безмежна. Вона не раз намагалася попередити сера Генрі про небезпеку, але робила це так, щоб не підвести чоловіка. Степлтон, очевидно, був ревнивий, і коли баронет почав виявляти ніжні почуття до дами свого серця, Степлтон не витримав, хоча це входило в його плани, і в дикому нападі люті видав усю пристрасність своєї натури, яку доти приховував. Проте він і далі заохочував залицяння сера Генрі, розраховуючи, що той буде частим гостем у Мерріпіт-Хаус й рано чи пізно потрапить йому до лап. Але у вирішальну хвилину дружина здійняла бунт.

Вона почула про загибель каторжанина і довідалася, що того вечора, коли сер Генрі мав прийти на обід, собаку перевели в хлівець у дворі. Відбулася бурхлива сцена. Місіс Степлтон назвала чоловіка злочинцем і вперше почула від нього, що в неї є суперниця. Колишня відданість поступилася місцем ненависті. Степлтон зрозумів, що дружина його видасть, і зв’язав її, щоб вона не могла застерегти сера Генрі. Всі його розрахунки ґрунтувалися на тому, що, довідавшись про смерть баронета, у графстві згадають про прокляття, яке тяжіє над родом Баскервілів, а тоді він знову доможеться від дружини покори і змусить її мовчати. Степлтон і тут прорахувався. Його доля була вирішена й без нашого втручання. Жінка, в жилах якої тече іспанська кров, не пробачила б йому зради…

От і все, мій любий Ватсоне. А якщо вам потрібен докладніший звіт по цій справі, то мені доведеться зазирнути у свої записи. Але я, здається, нічого суттєвого не забув.

— Невже Степлтон сподівався, що сер Генрі також помре від страху, побачивши цю потвору?

— Собака був зовсім диким, крім того, він тримав його надголодь. Якби сер Генрі не помер на місці, то, в усякому разі, таке страшне видовище могло б паралізувати його сили й він не чинив би опору.

— Мабуть, так. Тепер залишається тільки одне питання. Як Степлтон довів би свої права на володіння Баскервіль-Холом, як би йому вдалося пояснити те, що він, спадкоємець, жив під чужим ім’ям та ще й так близько від маєтку? Невже це не викликало б підозр?

— На це питання я навряд чи зможу вам відповісти — ви занадто багато від мене вимагаєте. Моя сфера діяльності — минуле й сьогодення. Що ця людина збиралася робити в майбутньому, я вирішувати не беруся. За словами місіс Степлтон, її чоловік думав про це не раз. Він міг знайти три виходи. Перший: виїхати до Південної Америки, встановити там свою особистість у британському консульстві та зажадати спадщину звідти, не приїжджаючи до Англії. Другий: зробити все це в Лондоні, попередньо змінивши себе до невпізнанності. І третій: видати за спадкоємця підставну особу, забезпечивши її всіма потрібними документами, маючи з цього певну частину прибутків. Знаючи Степлтона, ми можемо не сумніватися, що той або інший вихід зі становища було б знайдено.

А тепер, друже мій, звернімося думками до приємніших речей. Кілька тижнів такої важкої праці дають нам право на вільний вечір. Я взяв ложу в оперу. Чи чули ви де Рецке в «Гугенотах»? Тож, будьте ласкаві зібратися за півгодини. Тоді дорогою ми заїдемо до Марціні та спокійно там пообідаємо.