— Знову закид нашій технічній цивілізації? — весело дорікнув Дар Вітер.

— Не нашій, а пережиткам колишніх фатальних помилок. Ще тисячоліття тому наші предки знали, що мистецтво і з ним розвиток почуттів людини не менш важливі для суспільства, ніж наука.

— В розумінні взаємин між людьми? — спитав зацікавлений фізик.

— Так!

— Якийсь давній мудрець сказав, що найважче на Землі — це зберігати радість, — докинув Дар Вітер. — Дивіться, ось іще вірний спільник Веди!

Прямо до них ішов легким і широким кроком Мвен Мас, привертаючи загальну увагу своїм велетенським зростом.

— Кінчився танець Чари, — догадалась Веда. — Скоро з’явиться і екіпаж “Лебедя”.

— Я б на їхньому місці йшов сюди пішки і якомога повільніше, — раптом сказав Дар Вітер.

— Ти почав хвилюватися? — Веда взяла його під руку.

— Звичайно. Для мене болісно думати, що вони полетять назавжди і цей корабель я більше не побачу. Щось всередині у мене протестує проти цієї невідворотної приреченості. Можливо, тому, що там будуть близькі для мене люди.

— Мабуть, не тому, — втрутився Мвен Мас, чутке вухо якого здалеку вловило слова Дар Вітра. — Це протест людини проти невблаганного часу.

— Осінній смуток? — з відтінком глузування спитав Рен Боз, посміхаючись очима до товариша.

— Ви помічали, що осінь помірних широт з її сумом люблять саме люди найбільш енергійні, життєрадісні, які глибоко все відчувають? — заперечив Мвен Мас, по-дружньому погладивши плече фізика.

— Правильне спостереження! — захопилась Веда.

— Дуже давнє…

— Дар Вітер, ви на полі? Дар Вітер, ви на полі? — загриміло звідкілясь ліворуч згори. — Вас кличе в ТВФ центрального будинку Юній Ант! Юній Ант кличе. У ТВФ центральної будівлі…

Рен Боз здригнувся і випростався.

— Можна з вами, Дар Вітер?

— Ідіть замість мене. Ви можете пропустити виліт. Юній Ант любить показати по-давньому пряме спостереження, а не запис, — у цьому вони зійшлися з Мвеном Масом.

Космонавт мав потужний ТВФ і гемисферний екран. Рен Боз увійшов у тиху круглу кімнату. Черговий оператор клацнув вмикачем і показав на правий боковий екран, де з’явився схвильований Юній Ант. Він пильно оглянув фізика і, зрозумівши, чому нема Дар Вітра, кивнув Рен Бозу.

— Я теж хочу дивитися відліт. Але зараз провадиться позапрограмний прийом-шукання у попередньому напрямку й діапазоні 62/77. Підніміть воронку для спрямованого випромінювання, зорієнтуйте її на обсерваторію. Я перекину промінь-вектор через Середземне море прямо на Ель Хомру. Ловіть трубчастим віялом і вмикайте гемисферний екран. — Юній Ант подивився вбік і додав: — Швидше!

Досвідчений у прийомах вчений виконав наказ за дві хвилини. В глибині гемісферного екрана виникло зображення гігантської Галактики, в якій обидва вчені безпомилково пізнали здавна знайому людині туманність Андромеди, або М-31.

У найближчому до глядача зовнішньому повороті її спіралі, майже в середині лінзоподібного в ракурсі диска величезної Галактики, спалахнув вогник. Там відійшла система зірок, — безсумнівно, велетенський рукав завдовжки з сотню парсеків, що здавалася крихітною шерстинкою. Вогник почав рости, і одночасно збільшувалася “шерстинка”, в той час як сама Галактика зникла, розпливаючись за межі поля зору. Потік червоних і жовтих зірок протягся впоперек екрана. Вогник став маленьким кружком і світився на самому кінці зоряного потоку. З краю потоку виділилась оранжева зірка спектрального класу К. Навколо неї закружляли ледве помітні цятки планет. На одній з них, зовсім закривши її, розташувався кружок світла. І раптом усе закружляло в червоних звивинах і мерехтінні летючих іскор. Рен Боз заплющив очі…

— Це розрив, — сказав з бокового екрана Юній Ант. — Я показав вам спостереження минулого місяця з запису пам’ятних машин. Перемикаю на відбиття прямого прийому.

На екрані все ще кружляли іскри та лінії темно-червоного кольору.

— Дивовижне явище, — вигукнув фізик. — Як ви пояснюєте цей розрив?

— Потім. Зараз відновлюється передача. Але що ви вважаєте дивним?

— Червоний спектр розриву. У спектрі туманності Анд-ромеди — фіолетове зміщення, тобто вона наближається до нас.

— Розрив ніякого відношення до Андромеди не має. Це місцеве явище.

— Ви думаєте, що випадково їхня передаточна станція винесена на самий край Галактики, в зону, ще більш віддалену од її центра, ніж зона Сонця в нашій Галактиці?

Юній Ант окинув Рен Боза скептичним поглядом.

— Ви готові до дискусії в будь-який час, забуваючи, що з нами говорить туманність Андромеди з відстані чотирьохсот п’ятдесяти тисяч парсеків.

— Це так! — знітився Рен Боз. — Ще краще сказати — з відстані півтора мільйона світлових років. Повідомлення відправлено п’ятнадцять тисяч століть тому.