— Може, це привиди? — висловила здогад Ніза. — Примарні згустки темряви навколо зарядів якоїсь енергії, подібної, наприклад, до наших кульових блискавок, а зовсім не форми життя? Якщо тут усе чорне, то й тутешні блискавки теж чорні.

— Ваш здогад поетичний, — заперечив Ерг Ноор, — тільки він навряд чи правильний. Насамперед “щось” явно нападало, домагаючись нашої живої плоті. Воно чи його родичі знищили людей з “Паруса”. Якщо воно організоване й стійке, може рухатись у потрібному напрямі, накопичувати й виділяти якусь енергію, — тоді, звичайно, ні про яке марево не може бути й мови. Це витвір живої матерії, і воно намагається нас зжерти!

Біолог приєднався до думки начальника.

— Мені здається, що тут, на планеті мороку, мороку тільки для нас, бо наші очі не сприймають інфрачервоних променів теплової частини спектра, інші промені — жовті й блакитні — повинні дуже сильно впливати на це створіння. Реакція його така раптова, що загиблі товариші з “Паруса” не могли нічого помітити, освітлюючи місце нападу… А коли й помічали, то було пізно, і помираючі вже не могли нічого розповісти…

— Зараз ми повторимо дослід, хоч близькість цих створінь дуже неприємна.

Ніза вимкнула світло, і знову троє спостерігачів сиділи в непроглядній темряві, чекаючи створінь світу темряви.

— Чим воно озброєне? Чому його наближення відчувається крізь ковпак і скафандр? — задавав уголос питання біолог. — Якийсь особливий вид енергії?

— Видів енергії зовсім мало, і ця, без сумніву, електромагнітна. Але найрізноманітніших модифікацій її, звичайно, багато. У цього створіння є зброя, що діє на нашу нервову систему. Можна уявити собі, який дотик такого щупальця до незахищеного тіла!

Ерг Ноор зіщулився, а в Нізи Кріт аж усередині похололо, коли вона помітила ланцюжки коричневих вогників, які швидко наближалися з трьох боків.

— Створіння це не одно! — тихо вигукнув Еон. — Мабуть, не слід допускати, щоб вони торкалися ковпака.

— Ви маєте рацію. Хай кожен з нас повернеться потилицею до світла й дивиться тільки в свій бік. Нізо, вмикайте!

Цього разу кожен з дослідників устиг помітити окрему подробицю, з яких склалося загальне уявлення про створіння, схожі на гігантські плоскі медузи, що пливли на невеликій висоті над поверхнею планети, струшуючи внизу густою бахромою. Кілька щупалець були короткими, порівняно з розмірами створіння — завдовжки щонайбільше метр. У гострих кутах ромбічного тіла звивалося по двоє значно довших щупалець. Біля основи щупалець біолог помітив величезні пухирі, які ледь світилися зсередини і наче посилали по товщі щупальця зірчасті спалахи.

— Спостерігачі, чого ви вмикаєте й вимикаєте світло? — раптом пролунав у шоломах чистий голос Інгрід. — Потрібна допомога? Буря стихла, і ми відновлюємо роботу. Зараз прийдемо до вас.

— Ні в якому разі! — суворо наказав начальник. — Вам загрожує велика небезпека. Викличте всіх!

Ерг Ноор розповів про страшних медуз. Порадившись, мандрівники вирішили висунути на візку частину планетарного двигуна. Вогненні струмені в триста метрів завдовжки помчали над кам’янистою рівниною, змітаючи все видиме й невидиме на своєму шляху. Не минуло й півгодини, як люди могли почати лагодити обірвані кабелі. Захист було відновлено. Стало очевидним, що анамезон має бути навантажений до того, як настане планетарна ніч. Ціною неймовірних зусиль це вдалося зробити, і знесилені мандрівники, щільно зачинивши люки, сховалися за нездоланною бронею зорельота, спокійно прислухаючись до його здригання. Мікрофони доносили зовні ревіння і гуркіт урагану, і від цього маленький, яскраво освітлений світ, недоступний для сил пітьми, здавався ще затишнішим.

Інгрід і Лума розсунули стереоекран. Фільм був вибраний вдало. Блакитна вода Індійського океану захлюпотіла біля ніг дослідників, які сиділи в бібліотеці. Відбувалися ігри Посейдона — світове змагання з усіх видів водного спорту. В епоху Кільця всі люди так здружилися з морем, як народи приморських країн у минулому. Стрибки, плавання, пірнання на моторних дошках, на вітрових плотиках. Тисячі прекрасних, засмаглих юних тіл. Дзвінкі пісні, сміх, урочиста музика фіналів…

Ніза нахилилась до біолога, який сидів поруч з нею глибоко замислений, полинувши душею в безмежну далечінь, до ласкавої рідної планети з її підкореною природою.

— Ви брали участь у таких змаганнях, Еон? Біолог глянув на неї нерозуміючими очима.

— А, в цих? Ні, ніколи. Я замислився і відразу не зрозумів.

— Хіба ви думали не про це? — Дівчина показала на екран. — Правда, незвичайно яскравішає сприйняття краси нашого світу після темряви, бурі, після електричних чорних медуз?

— Авжеж! І тому ще більше хочеться здобути таку медузу. Я саме сушив голову над цим завданням.

Ніза Кріт одвернулася від нього і зустріла посмішку Ерга Ноора.

— Ви теж думали, як зловити цей чорний жах? — насмішкувато спитала вона.

— Ні, але думав про дослідження диска-зорельота.

Лукаві вогники в очах начальника майже розгнівили Нізу.

— Тепер мені зрозуміло, чому в давню давнину чоловіки вели війни! Я думала, що це тільки хвастощі вашої статі… яка вважалася сильною у невпорядкованому суспільстві.

— Це не зовсім так, хоча ви частково зрозуміли нашу стародавню психологію. Але у мене такий звичай — чим прекрасніша й улюбленіша моя планета, тим більше хочеться послужити їй. Насаджувати сади, добувати метали, енергію, їжу, створювати музику — так, щоб я пройшов і залишив після себе реальний шматочок зробленого моїми руками, головою. Я знаю тільки космос, мистецтво зореплавання, і цим можу служити моєму людству. Але ж мета — не тільки політ, а здобування нових знань, відкриття нових світів, з яких коли-небудь ми зробимо такі прекрасні планети, як наша Земля. А ви, Нізо, якій меті ви служите? Чому й вас так вабить таємниця зорельота-диска? Чи тільки цікавість?..