Гаснуть у часі, в безмежжі зникають

Мрії, події, думки, кораблі…

Я ж у мандрівку мандрівок рушаю,

Взявши найкраще з видінь на Землі!..

— Це чудово! — Евда Наль звелася на коліна. — Сучасний поет не сказав би яскравіше про силу часу. Хотілось би Знати, яке з видінь Землі він вважає найкращим і поніс із собою в передсмертних думках?

Вдалині показався човен з прозорої пластмаси; в ньому сиділо двоє.

— Он Міїко і Шерліс, один з тутешніх механіків. Е ні, — виправилась Веда, — це сам Фріт Дон, керівник морської експедиції! До вечора, Вітре, вам треба лишитись утрьох, і я беру з собою Евду.

Обидві жінки побігли до легких хвиль і дружно попливли до острова. Човен повернув до них, але Веда замахала рукою, посилаючи його вперед. Рен Боз, непорушний, дивився вслід жінкам.

— Опам’ятайтеся, Рен, розпочнемо! — покликав його Мвен Мас, і фізик усміхнувся ніяково й лагідно.

Ділянка твердого піску між двома пасмами каміння перетворилась у наукову аудиторію. Рен Боз, озброївшись уламком черепашки, креслив і писав, стирав і знову креслив. Мвен Мас ствердно кивав на знак згоди або підбадьорював фізика уривчастими вигуками. Дар Вітер, упершись ліктями в коліна, змахнув з лоба піт, що виступив од намагання Зрозуміти, що йому кажуть. Нарешті рудий фізик замовк і, важко дихаючи, сів на піску.

— Правду кажучи, Рен Боз, — промовив Дар Вітер після тривалої мовчанки, — ви зробили величезне відкриття!

— Хіба я сам?.. Понад десять століть тому стародавній математик Гейзенберг висунув принцип невизначеності — неможливість точних визначень місця для дрібних часток. А справді неможливість стала можливістю, коли стали зрозумілими взаємопереходи, тобто репагулярне числення. [14]

Приблизно в той самий час відкрили мезонну кільцеву хмару атомного ядра і стан переходу між нуклеоном і цим кільцем, тобто підійшли впритул до поняття антитяжіння.

— Хай так, я не знавець біполярної математики, [15] тим більше такого її розділу, як репагулярне числення, дослідження перешкод переходу. Але те, що ви зробили в тіньових функціях, — це принципово нове, хоч ми, звичайні люди, без математичного ясновидіння, ще й не досить його розуміємо. Але збагнути велич відкриття я можу. Одне тільки… — Дар Вітер запнувся.

— Що, що саме? — стривожився Мвен Мас.

— Як перенести це в експеримент? Мені здається, у нас немає можливості створити таке напруження електромагнітного поля.

— Щоб урівноважити гравітаційне поле і досягти стану переходу? — спитав Рен Боз.

— Так. А тоді простір за межами системи залишиться, як і до цього, поза нашим впливом.

— Це так. Але, як завжди в діалектиці, вихід треба шукати в протилежному. Якщо дістати антигравітаційну тінь не дискретно, а векторіально…

— Ого!.. Але як?

Рен Боз швидко накреслив три прямі лінії, вузький сектор і перетнув усе це частиною дуги великого радіуса.

— Це відомо ще до біполярної математики. Майже тисячу років тому її називали задачею чотирьох вимірів. Тоді ще були поширені уявлення про багатомірність простору — люди не знали тіньових властивостей тяжіння, намагалися проводити аналогію з магніто-електричними полями і думали, що сингулярні точки [16] означають або зникнення матерії, або її перетворення в щось незбагненне. Як можна було уявити собі простір з таким знанням природи явищ? Але ж вони, наші предки, догадувалися — бачите, вони зрозуміли, що коли відстань, скажімо, від зірки А до центра Землі ось по цій лінії ОА становитиме двадцять квінтильйонів кілометрів, то до тієї ж зірки по вектору ОВ віддаль дорівнюватиме нулю… Практично не нулю, а величині, що наближається до нуля. І вони говорили, що час перетворюється в нуль, якщо швидкість руху дорівнює швидкості світла. Але ж кохлеарне числення [17] теж відкрито зовсім недавно!

— Спіральний рух знали тисячі років тому, — обережно втрутився Мвен Мас.

Рен Боз зневажливо відмахнувся:

— Рух, але не його закони! Так от, якщо поле тяжіння і електромагнітне поле — це дві сторони однієї й тієї самої властивості матерії, якщо простір є функція гравітації, то функція електромагнітного поля — антипростір. Перехід між ними дає векторіальну тіньову функцію нуль-простору, що простою мовою зветься швидкість світла. І я вважаю за можливе одержати нуль-простір у будь-якому напрямку. Мвен Мас хоче на Епсилон Тукана, а мені однаково, аби провести експеримент. Аби провести експеримент! — повторив фізик і стомлено опустив короткі білясті вії.

— Для експерименту вам потрібні не тільки зовнішні станції і земна енергія, як казав Мвен, але й якась установка. Навряд чи вона проста і швидко здійсненна!

— Тут нам пощастило. Можна використати установку Кора Юлла поблизу Тібетської обсерваторії. Сто сімдесят років тому там провадились експерименти по дослідженню простору. Треба буде зробити невелике переустаткування, а добровольців-помічників у будь-який час я матиму п’ять, десять, двадцять тисяч. Тільки-но покличеш, і вони візьмуть відпустки.

— У вас справді все передбачено. Лишається ще одне, але найсерйозніше — небезпека експерименту. Можуть бути зовсім несподівані наслідки — адже на підставі законів великих чисел ми не можемо провадити експеримент у малому масштабі. Відразу треба брати позаземний масштаб…

— Який же вчений злякається риску? — знизав плечима Рен Боз.

— Я не про особисте. Знаю, що тисячі з’являться, тільки-но виникне потреба в незвіданому небезпечному задумі. Але в експеримент включаються зовнішні станції, обсерваторії — все коло апаратів, що коштували людству гігантської праці. Апаратів, які відкрили вікно в космос, прилучили людство до життя, творчості, знань інших населених світів. Це вікно — величезне досягнення людства, і хіба ми — я, будь-яка людина чи група людей — маємо право рискувати зачинити його хоча б на якийсь час? Мені хотілося б знати, чи є у вас почуття такого права і на чому воно ґрунтується?