І він орієнтує вектор Рен Боза саме на Епсилон Тукана, вже не тільки сподіваючись побачити прекрасний світ, але й на честь її — його земної представниці!

Чотириста десята школа третього циклу містилася на півдні Ірландії. Широкі поля, виноградники і купки дубів спускалися від зелених пагорбів до моря. Веда Конг і Евда Наль приїхали під час занять і поволі йшли кільцевим коридором, що огинав навчальні кімнати, розташовані по периметру будинку. Був хмарний день з мжичкою, і навчання відбувалося в приміщеннях, а не на лужку під деревами, як завжди.

Веда Конг, відчувши себе дівчинкою-школяркою, скрадалась і підслухувала біля входів, зроблених, як у більшості шкіл, без дверей, з виступами стін, що, наче куліси, заходили одна за одну. Настрій Веди передався й Евді Наль. Жінки обережно заглядали в класи, намагаючись відшукати дочку Евди і лишитися непоміченими.

У першій кімнаті вони побачили накреслений на всю стіну синьою крейдою вектор, оточений спіраллю, яка розгорталася вздовж нього. Дві частини спіралі були оточені поперечними еліпсами з вписаною в них системою прямокутних координат.

— Біполярна математика! — з жартівливим жахом вигукнула Веда.

— Тут щось більше, — заперечила Евда. — Почекаємо хвилинку.

— Тепер, ознайомившись із тіньовими функціями кохле-арного, тобто спірального поступального руху, які виникають по вектору, — пояснював літній викладач з запалими палаючими очима, — ми підходимо до поняття “репагулярне числення”. Назва числення — від стародавнього латинського слова, що означає “перешкода, перепона”, точніше, перехід однієї якості в іншу, взятий у двосторонньому аспекті. — Викладач показав на широкий еліпс упоперек спіралі. — Іншими словами, математичне дослідження взаємоперехідних явищ.

Веда Конг сховалася за виступом, потягнувши подругу за руку.

— Це нове! З тієї галузі, про яку говорив наш Рен Боз на морському березі.

— Школа завжди дає учням найновіше, весь час відки-даючи старе. Якщо нове покоління повторюватиме застарілі поняття, то як ми забезпечимо швидке просування вперед? І без того, щоб передати естафету знання дітям, витрачається надзвичайно багато часу. Десятки років минуть, поки дитина стане повноцінно освіченою, здатною на звершення великих справ. Оця пульсація поколінь, де крок уперед і дев’ять десятих назад — назад, поки підростає і навчається зміна, — найважчий для людини біологічний закон смерті й відродження. Чимало з того, що ми вчили з математики, фізики та біології, застаріло. Інша справа — ваша історія: ця наука старіє повільніше, бо сама дуже стара.

Вони заглянули в іншу кімнату. Викладачка, яка стояла спиною до них, і захоплені лекцією школярі нічого не помітили. Тут були високі на зріст юнаки й дівчата по сімнадцять років. Їхні рожеві щоки свідчили, що вони дуже зацікавились уроком.

— Ми, людство, пройшли через величезні випробування, — голос вчительки задзвенів схвильовано. — І досі головне в шкільній історії — вивчення історичних помилок людства та їхніх наслідків. Ми пройшли через непосильне ускладнення життя й предметів побуту, щоб досягти найбільшого спрощення в усьому. Ускладнення побуту приводило до спрощення духовної культури. Не повинно бути ніяких зайвих речей, що зв’язували б людину. Адже переживання й сприймання людини значно тонші й складніші у простому житті. Все, що стосується обслуговування повсякденного життя, так само обмірковується найкращими умами, як і найважливіші проблеми науки. Ми наслідували спільний шлях еволюції тваринного світу, спрямований на звільнення уваги через автоматизацію рухів, розвиток рефлексів у роботі нервової системи організму. Автоматизація виробничих сил суспільства створила аналогічну рефлекторну систему управління в економічному виробництві і дала можливість багатьом людям займатися тим, що є основною справою людини, — науковими дослідженнями. Ми відвоювали в природи великий дослідницький мозок, хоча спочатку він був призначений тільки для відшукування продуктів харчування та дослідження їх якості.

— Добре! — прошепотіла Евда Наль і тут побачила дочку.

Дівчина, ні про ще не догадуючись, замріяно дивилася на хвилясту поверхню шибки, яка не давала можливості бачити що-небудь поза класом.

Зацікавлена Веда Конг порівнювала її з матір’ю. Таке ж пряме довге чорне волосся, проплетене у дочки блакитною ниткою, і такий же вужчий донизу овал обличчя, в якому було щось дитяче від надто широкого чола та випнутих під скронями вилиць. Білосніжна кофточка із штучної шерсті відтіняла темнувату блідість її шкіри й різку чорноту очей, брів та вій. Червоні коралі гармоніювали з безумовно оригінальною вродою цієї дівчини.

На дочці Евди були такі самі широкі, короткі, до колін, штани, як і в усіх у класі, але вони відрізнялися червоною торочкою, вшитою в бокові шви.

— Індійська прикраса, — шепнула Евда Наль на запитальну посмішку подруги.

Евда і Веда ледве встигли відступити в коридор, як учителька вийшла з класу. Вслід їй кинулося кілька учнів, серед них і дочка Евди. Дівчина завмерла, побачивши матір — свою гордість і повсякчасний приклад для наслідування. Евда не знала, що в школі був гурток її шанувальників, які вирішили йти в життя тим же шляхом, що й славнозвісна Евда Наль.

— Мамо! — прошепотіла дівчина і, кинувши сором’язливий погляд на супутницю матері, пригорнулася до Евди.

Вчителька зупинилась і підійшла ближче.

— Я повинна повідомити шкільну раду, — сказала вона, не звертаючи уваги на протестуючий жест Евди Наль. — Ми скористаємося з вашого приїзду.

— Краще використовуйте ось кого, — Евда відрекомендувала Веду Конг.

Учителька історії зашарілась і стала зовсім юною.

— Чудово! — вона намагалася зберегти діловий тон. — Школа напередодні випуску старших груп. Життєве напутнє слово Евди Наль у поєднанні з оглядом стародавніх культур і рас, яке зробила Веда Конг, велика удача для нашої молоді! Правда ж, Реа?