Не дивуйтеся — кажучи так, я не помиляюся — саме так, морські корови! Воно, звичайно, справжніх морських корів, інакше — стеллерових, що їх відкрила експедиція Берінга, давно винищили. У наші дні морськими коровами звуть ссавців дюгонів, чи то сирен, які водяться в тропічних морях, неподалік від узбережжя, там, де багаті випаси.

Завдовжки дюгонь три метри, вага до двохсот кілограмів. Вони табунами пасуться на невеликій глибині, здебільшого — вночі. Удень, звісивши голову та, ніби руки, простягши видовжені ласти, відпочивають. Сплять біля самої поверхні океану, серед морської трави й водорослин.

М'ясо дюгонів смачне, а з досить еластичної й товстої шкіри виготовляють різні вироби. Б'ють їх гарпунами і ловлять сітями. Проте не шкіра й не м'ясо ваблять мисливців. Найцінніше в морських корів… сльози, краплинки жиру, що збираються в куточках очей і течуть, коли поранена корова плаче.

Ці сльози — справжні перлини. Зібравши в кокосові «глечики», їх, мов парфуми, розливають потім у невеличкі пляшки і продають. У країнах Південно-Східної Азії ціна на коров'ячі сльози дуже висока. І — не дивно: сльози морської корови допомагають — переважно чоловікам! — від нерозділеного кохання.

Ось я й підійшов до того, чого Матик-Матика, мене й Куде змусили ловити морських корів.

У Кораловому Королівстві рідко траплялося, щоб міністри між собою не ворогували, а дружити — взагалі не дружать. Одначе Міністр Вина й Правопорядку та Міністр Моралі, як не дивно, приятелювали. Цьому була своя причина. Коли одного разу перевірили королівські погреби й виявилося, що запаси пальмового вина — туака — катастрофічно зменшилися, підозра (і не без підстав!) впала на Міністра Вина й Правопорядку. Тоді-то, на одному із бесалолів, свого колегу виручив Міністр Моралі. В свою чергу, коли постало питання — лишатися Міністру Моралі на посту чи ні, «виннячий» шахрай, Міністр Правопорядку, прийшов йому на допомогу.

Людина ніколи не знає, де й коли на неї чатує лихо. Бо якби в Міністра Моралі відібрали тоді портфель, то удар він би сяк-так переніс, як його переносять усі колишні міністри. Горе підкралося з іншого боку: остання, четверта дружина Міністра Моралі — молода, вродлива малайка — аніскілечки не любила свого товстуна-чоловіка.

І тоді-то бідний Міністр Моралі звернувся до свого дружка — Міністра Вина й Правопорядку, щоб той допоміг — наказав зібрати для нього побільше коров'ячих сліз.

Вибір припав на нас — на мене, Матик-Матика та його сина Куде. Узявши гарпуни й сіті, звечора відчалили з Паону.

Підступи до цього острова, як і до Бунуту, — в коралових рифах. Деякі з них оголені. Вони чорніють пласкою смугою над поверхнею океану, де завжди вирує пінявий прибій. Та більшість рифів невидимі, покриті кількаметровою товщею води.

Коралові поліпи звели химерні вежі й палаци, вимурували гроти й тунелі, на яких погойдуються хащі водорослин та морської трави.

Ось у цих місцях і пасуться дюгоні. Тут же вони й спочивають.

Човен петляв між коралового лабіринту. Нарешті ми обминули підступний риф і наблизилися до мису, який так і звався: мис Сирен, або Дюгонів.

Це було пасмо давно відмерлих і скам'янілих коралів, яке, ніби морські корови, витикало ковзкі, коричнюваті морди з океанської безодні.

Ліворуч, на одній із пласких брил, височів зроблений кимось, схожий на сидіння, що його мостять рибалки, пристрій: над водою впоперек товстих пальмових стовбурів було покладено вузький настил. На цьому сідалі хібокці й підстерігали сирен, коли ті паслися серед густотрав'я.

Хитнувшись на хвилі, наш човен, ніби в док, заплив під дерев'яне сідало. Прив'язали його до палі, вилізли на бамбуковий поміст.

Сходив місяць — волоокий, неквапний. Від його затуманеного погляду все довкола стало якимсь загадково-імлистим, світлим: вода, скелі, торочка далеких рифів.

Місячне сяйво захлюпало й нас. Червонава повінь. Живе срібло… Закралася думка, — що ми — не ми, а пришельці з інших світів.

Та й то правда. Троє майже голих незнайомців серед океану. Стоять, вдивляються у посвітлілу безодню. Зовсім незвична, навіть казкова картина. А якби ще знали, чого ми тут, сказали б: чаклуни або божевільні. Тому що більшість людей на землі навіть не здогадується, що є сльози морської корови, як їх збирають та для чого вони.

Вода забулькала, спухирилася й то тут, то там стала пагорбитися, ніби спіднизу її хто виштовхував. І ми побачили виткнуті, темні ласти й такі ж темні голови. То були морські корови. Щоб удихнути повітря, вони піднімалися з підводних пасовиськ на поверхню.

Матик-Матик кинув гарпун, а Куде — сіть. Не влучили, мимо. І сирени зникли в океанській глибині.

Так повторилося багато разів, аж до ранку. Та ось пощастило: старий тубілець вдало метнув гарпун, а син його тим часом кинув сіті.