Вірш-нісенітниця, який щойно продекламувала мешканка ходової рубки — нова капітанова папуга, одного разу, коли ми з Куксою перепочивали, приснився мені на палубі «Садка». Я тоді розповів про це Сашку. Ось він і навчив тієї дурниці кмітливого птаха.

Сьогодні вночі наш «Садко» зніметься з якоря.

І скоро — рідний берег! Зустріч, якої ми так довго чекали.

З тих пір, як судно вийшло в плавання, здається, минула вічність. І погляд мій мимоволі звернений у душу: чи все я зробив сповна, зайве не змарнував часу, не розтринькав, на вітер не пустив сили? Чи не осоромив рідного краю, людей, які простелили мені дорогу в широкий світ?

Так, хоч зрідка, мабуть, повинен запитувати себе кожен.

Навіть той, хто вважає, що він уже схопив бога чи цапа за бороду.

Мис Піцунда, 1982–1984 p.p.