У часи найпершого з відшуканих Імен Єдиного моє власне ім'я було Ратибор. Таке собі варварське ім'я, яке не хоче сумирно та чемно одягнути еллінські картаті шати — альфа, омега — і лягти на еллінський пергамент. Літери для цього імені ще не створені, хоча я чув, що у Болгарії вчені ченці пишуть Слово Боже слов'янськими рисами. Це ім'я зодягнуте не в дзвінкий константинопольський одяг — звуки цього імені огортає м'яка шкіра та лляна тканина моєї Вітчизни — грубе, цупке полотно гіперборейців; а ім'я означає «воїн»…

А ось воїном я ніколи не був. Скільки пам'ятаю себе сущого — був я слугою, помічником жерців у святилищі Желянського поля під Київ-городом. Про місто це на берегах Бористену в Константинополі знають мало. Мудрі люди вважають, що Київ сто індиктів тому був споруджений Олександром Завойовником [13] , як одна з фортець для захисту благословенного світу від провіщених Ґоґа та Маґоґа.

Не бачив я у Києві славетних та давніх кам'яних руїн, бо місто дерев'яне, та й каменю для фортечної справи там обмаль. Не чули ми від старших жерців про Олександра, хоч ті старі знали про минуле багато: про Велесові [14] часи та Преславові [15] , про війни з готами [16] та утигурами [17] , що про них згадує і славетний Прокопій з Кесарії [18] , про потоп та темряву всесвітню… А на півночі немає Маґоґа, але живуть мирні роди склавинські і войовничі варяги, що відкидають Христа.

А збудував Київ каган Кий [19] , що його іменем сам град названий, і було це в часи Кисикові [20] , а може, й раніш. Збудований поліс на двох горах — Щекавиці та Хоривиці і має дві стіни дерев'яні та рів. На Хоривиці стоїть акрополь Київський, по-склавинськи — «дитинець». Там живуть князі-кагани. За моїх часів каганом був Аскольд [21] із північного роду Дирів, і славний він був володар. У двох походах примусив він дикі і войовничі роди деревлянські, знані ромеям [22] як костобоки, до податей щорічних, і відігнав від Бористену кочові орди Турагай-тархана [23] , і погрожував Саркелові війною так, що Хазарія втягнула свої щупальця у глиб Великого Степу.

У двадцятий чи двадцять другий рік правління кагана Аскольда почав я служіння своє на капищі ідолів Свентовита і Симарґла, що на полі Желянському між Києвом і Хорським урочищем.

Поганські боги, між ідолів яких заблукали рідні мої склавини, чисельні, як і в усіх язиків, що не вірять в Єдиного. Кожному споруджено капища, різні розміром і будовою. Те, в якому поганська омана тримала мене, грішного, було під Києвом найбільше.

Серед попелищ славних склавинів, що всіяли Желянське поле, стоїть трикутний пагорб, на ньому ж ростуть великі дуби, древні, як сама земля склавинська. Дуби високі: з їхніх вершин видно золотих коників на даху Аскольдового палацу і димну хмару на Песячому острові, де земляні люди палять вугіль і моляться Тангрі [24] .

Найстарший дуб на тому пагорбі в давні часи Велесові був розщеплений блискавкою на три частини, але живе й досі. То — Даждьбожів дуб. Даждьбогові, небесному отцю поган гіперборейських, склавини ідола не ставлять. У давні часи жрець Овой у західному святилищі Жаб'є [25] , в зміїних землях [26] , збудував ідола Даждьбога. Й ось невдовзі весь рід його нагло загинув. Лише молодша дочка Овоя Світилена, яка мала дар провіщення, зосталася живою й бачила уві сні світло і думала — бо була поганської віри — що світло від Даждьбога. І прорік їй Голос із світла, щоб не ставили родовичі бовванів небесному. Думаю я, що то Єдиний говорив пророчиці проти ідолів мерзенних.

Але темна була Світилена і казала всім: «То Даждьбожа воля». А син Світилени, Силеник, став старшим жерцем Желянським. Він побудував огорожу навколо розщепленого дуба. Огорожа збудована з грубезних дубових колод два лікті товщиною і висотою в п'ятнадцять ліктів. Зверху колоди загострені і на кожну насаджено череп священного коня з табуна Симарґлового. Колоди ці чорні від часу, і вночі по них повзають великі прозорі комахи, всередині яких горить мертвотно-біле світло.

Брами в огорожі немає, але зі східного боку під колодами зроблений хідник у землі, такий великий, що озброєний воїн може пройти по ньому не згинаючись. У часи небезпеки Силеник наповнював хідника водою з потаємного джерела, і святилище ставало неприступним.

Колоди над хідником пофарбовані червоним, а над ними вміщено мідяне Сонце, яке молодші жерці щодня чистять попелом, і воно блищить так сильно, що видно мисливцям із Долобського озера. За огорожею, окрім Даждьбожого дуба, росте ще з десяток дубів, між якими за давніх часів спорудили жертовники та намет для старшого жерця. Молодші жерці, помічники та старі наложниці старшого жерця мешкали поза цим храмовищем у землянках. Тих землянок було багато, і городяни з Києва називали святилище поміж себе «виттю» — хутором.

Простір за огорожею ми щодня чисто вимітали. Біля Даждьбожого дуба стояло вісім каменів, пласких та круглих, і два боввани: кам'яний чотирикутний із чотирма обличчями та дерев'яний круглий із крилами. Чотириликого звали Свентовит — сторож чотирьох сторін Даждьбожого світу, крилатого — Симарґл.

Симарґла зробив майстер Вород, чужинець зі Сходу, і зробив вправно. Обличчя в Симарґла було жіноче — приємне, але не хтиве, і очі з рубінів та смальти — як живі. Крила ідола також були пречудові — кожна пір'їнка вирізьблена із сумлінням та хистом.