На руїнах Першої Столиці, ім'я якої вмерло в часі, син Левія мав пророчі видіння про світло, темряву і сірий терен двоногих істот, обтяжених свободою. І відкрилося йому, що колір Шехіни — блакитний, а Число її — «чотири». Жив він біля води Балгашу два роки, лікував та навчав тубільців-скотарів, котрі мешкали серед руїн, будуючи над славетним камінням юрти з нефарбованої повстини. І бачив він там дракона, що звався Бахму.

Бахму був прабатьком усіх драконів обидвох ойкумен — із його чресел вийшли і броньовані хробаки лісових озер півночі, і Зеркелев буртаських мочарів, і той дракон, якого зустрів у Мерваській оазі шахіншах Ездигерд [85] . Тисячі років жив у воді Батька Озер перший з драконів Бахму, і коли Мелхиседек думав про нього, в душі сина Левія повстала неможлива для іудея думка, що початок смертних шерехатих теренів був на березі Балгашу.

Серед тубільців було незаперечним, що той, хто вип'є кров Бахму, стане безсмертним як прабатько драконів, і ненароджений, вічний. Старійшини скотарів розповіли синові Левія легенду про Безсмертного Апу.

Мисливець Апу виявив, що Бахму проповзає на південь від озера завжди одним і тим самим вибалком поміж глиняні горби Сарбаракану. Тоді Any знайшов велику брилу з отвором і в тому отворі закріпив гострий уламок залізного меча. Брилу з лезом він закопав у дно струмка так, що залізне жало було сховане під водою.

Три місяці чекав Any на дракона. Й ось старий хробак Бахму поповз на південь полювати дурних сайгаків. І сталося так, як передбачив хитрий мисливець. Сховане лезо прорізало черево безсмертного хробака, не захищене сірим шпичастим панциром. Бахму заревів так, що всі сайгаки Чорного Степу втекли у землі Хорезму і рік не поверталися до горбів Сарбаракану.

Дракон зніс хвостом три глиняні пагорби, і шматки глини падали в срібну воду Балгашу, мов брили з баліст — на обложене місто. Any заледве не наклав життям, забившись між велетенськими пісковиками. А коли Бахму поповз назад, до цілющої води Батька Озер, мисливець пішов його слідом і побачив у западині плаского каменя калюжу драконячої крові. Він випив її і жив надзвичайно довго. Старійшини казали Мелхиседекові, що дев'яту дружину Any взяв у свій намет, коли минуло сто п'ять літ із дня смерті першої.

Так перед Мелхиседеком з'явилася ще одна з таємних речей Сущого — Безсмертя серед смертного світу.

Двічі син Левія бачив панцирного хробака серед руїн Першої Столиці. Довжиною він перевищував найбільші кораблі Хазарії, а очі його були, мов колеса дербентських арб.

Одного дня старійшини підвели до нього красиву дівчину у весільному одязі і сказали: «Це твоя дружина, цілителю!»

Увечері того дня син Левія таємно залишив руїни. Він не один раз казав потім: «Жінки і пошуки несумісні».

Обтяжений знаками Шехіни та Безсмертя, попростував він на схід. У тій дорозі загубив він свій страх перед лихим та незнаним що несе смерть. Вільна людина не помирає — подається у смерть, як у нову свободу. Вмирає той, кому є що втратити. А Мелхиседекові не було вже чого втрачати, крім кількох складних питань, що їх Єдиний відпустив у світ без відповідей.

Поети, котрі існують для створення нового, не народили ще слів, якими б міг я розповісти про міру тих злигоднів і страждань, що пережив син Левія, шукаючи Біле Озеро. Розбійники продали його в неволю до кочовиків, таких диких, що брат із сестрою між ними злягаються серед білого дня, а м'ясо вони їли сирим, немов звірі, непросвітлені знаком, голодні.

У селищі дикунів син Левія захворів на незнану хворобу і тіло його вкрили смердючі виразки. Дикуни покинули хворого раба посеред дороги, як непотріб. Але знак Шехіни був у думках Мелхиседекових і хвороба його не здолала. Християнські ченці-несторіани [86] підібрали сина Левія. Півроку він мандрував із ними, перейшов дві пустелі і п'ять гірських країн, і, на четвертий рік мандрів, побачив найвищі у світі гори. В затінку тих гір лежало Біле Озеро, а над ним височіла вежа з червоного й жовтого каменю. У вежі жив Цаган-малх, цар і мудрець жовтошкірого Сходу.

Довгу бесіду мав син Левія з царем Білого Озера. Довідався він, що ще в прадавні часи, коли іудеї воювали Ханаан, а склавини жили на півдні Чорного Степу, посеред Білого Озера стояв острів, а на ньому священне місто, ім'я якого з мови Цагана Мелхиседек переклав як «Осередок Верховної Мудрості». Давні іудеї знали про це місто, називали його Кадеш-кіріаф, а мої родовичі — Кітеж-градом. У тому місті жили святі люди, що носили ім'я Досконалих. Багато назв і пророцтв почули від них в ойкумені. Але не спав Ворог Сущого — він послав на місто Досконалих зграю драконів, і вів її прабатько хробаків Бахму. Три доби Осередок Верховної Мудрості витримував напад драконів, та Бахму зруйнував його стіни і місто загинуло. Лише п'ятеро Досконалих урятувалося від драконячої люті в горах. З їхніх чресел вийшло нове плем'я і тисячі років жило воно, наймудріше, на сході, біля скорботних хвиль Білого Озера. І всі володарі племені брали собі престольне ім'я Цаган, на згадку про наймудрішого з П'ятьох Урятованих.

Багато таємниць розкрив Цаган-малх перед очима Левієвого сина. Не все Мелхиседек передав мені. Про Шехіну Цаган мовив:

— До початку Сущого Вона існувала оболонкою найбільшого із задумів Єдиного — людини. Але первинний задум був зруйнований [87] Ворогом Сущого. Шехіна розкололась на безліч уламків. Нині літають Всесвітом і, стикаючись із сутностями людських душ, породжують кохання. А замість зруйнованої Шехіни Єдиний створив для людей новий захист — Свободу. І Ворог ніколи не зможе зруйнувати її, тому що Свобода і Сатана пов'язані між собою в ойкумені; знищуючи Свободу, Сатана знищує джерело своєї надії… В людях завжди житиме згадка про Справедливість-Шехіну, про першу оболонку Адама, що не потребувала вибору. Бо він — найперше прокляття і найостанніше з благословень.