Річка — струмінь води, що текла руслом, зробленим з розрізаної навпіл гумової трубки,— спускалась з пагорбів у долину, а винахідливий Жоакім спроектував і спорудив на ній водоспад. Пагорби перетинались дорогами, що вели до хліва; тут і там видно було село. А на шляхах перед будинками з освітленими вікнами, серед зображень тварин видно було портрети чоловіків і жінок, що чимось прославились в Бразілії і у всьому світі і чиї портрети публікувалися в пресі. Був тут Сантос-Дюмон в спортивному кашкеті, зображений біля своїх примітивних літаків; вигляд мав він досить сумний. Неподалік від нього, на правому схилі пагорба, розмовляли Ірод і Пілат. Поодаль розташувались політичні діячі періоду першої світової війни: англійський король Георг V, кайзер, маршал Жоферр, Ллойд-Джордж, Пуанкаре, цар Микола II. На лівому схилі красувалась Елеонора Дузе з діадемою на голові і оголеними руками. Тут же були: Руй Барбоза, Ж. Ж. Сеабра [28] , Люсьєн Гітрі [29] , Віктор Гюго, дон Педро II [30] , Еміліо де Менезес [31] , барон до Ріо Бранко [32] , Золя і Дрейфус, поет Кастро Алвес і бандит Антоніо Сілвіно. Всі вони були розміщені поряд з наївними кольоровими гравюрами, побачивши які в журналах, сестри вигукували в захваті:

— Ох, як це пасуватиме для презепіо!

За останні роки значно збільшилась кількість портретів кіноакторів — це був внесок учениць монастирської школи. Внаслідок цього Вільям Фарнум, Едді Поло, Лія де Путті, Родольфо Валентіно, Чарлі Чаплін, Ліліан Гіш, Рамон Наварро, Вільям Харт не на жарт загрожували окупувати всі шляхи і пагорби презепіо.

З'явились також портрети місцевих діячів: колишнього мера міста Казузи Олівейри, що прославився своїми організаторськими здібностями, покійного полковника Орасіо Маседо, піонера освоєння тутешніх земель. Був тут, зрештою, малюнок, зроблений Жоакімом на прохання Доктора. На ньому була відтворена незабутня Офенізія, а також грізні жагунсо і люди з гвинтівками у засідці. На столі, біля вікна, валялися журнали, ножиці, клей, картон.

Насіб поспішав, йому не терпілось швидше домовитись про обід для автобусної компанії, про солодощі і закуски. Він випив чарчину лікеру з женіпапо і похвалив нове оформлення презепіо.

— В цьому році все обіцяє бути прекрасним!

— Хвалити бога...

— Багато додали нового?

— Як вам сказати... Не дуже.

Сестри вмостились на канапі, суворо випростались і, усміхаючись арабу, чекали, коли той почне розмову.

— Так ось... Послухайте лишень, що сьогодні трапилось... Стара Філомена поїхала до сина в Агуа-Прету...

— Що ви кажете?.. Невже поїхала? А втім, вона вже давно про це говорила...— заторохтіли обидві сестри водночас — для них це була цікава новина.

— Але я зовсім не чекав, що вона поїде саме тепер. Сьогодні, як на зло, базарний день, в барі чимало відвідувачів. Окрім того, мені замовлено обід на тридцять осіб.

— Обід на тридцять осіб?

— Його влаштовують росіянин Яків і Моасір з гаража. Хочуть відсвяткувати відкриття автобусного маршруту.

— А-а! — вигукнула Флорзінья.— Мені вже казали.

— Так! — додала Кінкіна.— Я теж про це чула. Кажуть, приїде префект з Ітабуни.

— Буде тутешній префект, префект з Ітабуни, полковник Місаел, керуючий відділенням «Банко до Бразіл», сеньйор Уго Кауфман — одним словом, добірне товариство.

— Ви гадаєте, що цей маршрут дасть добрий прибуток? — поцікавилась Кінкіна.

— Що значить дасть?.. Вже дає... Незабаром залізницею ніхто не користуватиметься. Ціла година різниці...

— А небезпека? — запитала Флорзінья.

— Яка небезпека?

— Автобус може перекинутись... В Баїйї був такий випадок,— я читала в газеті, троє людей загинуло...

— Тому я ніколи не їздитиму в цих машинах. Автомобіль не по мені. Я, звичайно, можу загинути під колесами автомобіля, якщо він придушить мене на вулиці, але самій лізти в нього — це вже даруйте...— сказала Кінкіна.

— Днями кум Еузебіо прямо за руку тягнув нас до своєї машини. Хотів покатати. Навіть кума Нока назвала нас дикунками...— підхопила Флорзінья.

Насіб розсміявся.

— Я сподіваюсь, сеньйорини, побачити вас на вашому власному автомобілі.

— Нас?.. Та коли б ми навіть мали гроші...

— Гаразд. Давайте поговоримо про справу.

Вони трохи поварили воду, Насібові довелося їх умовляти, але, зрештою, сестри дали згоду, додавши, що роблять це винятково з поваги до сеньйора Насіба, достойного молодика. Де це бачено, щоб за день замовляти обід на тридцять осіб, та ще й при умові, що на ньому будуть такі шановні гості? Це вже не кажучи про те, що ці дві доби будуть втрачені для презепіо — адже в них не залишиться часу зробити бодай одну вирізку. Потім ще треба підшукати помічників...

— Я домовився з двома каброшами [33] , щоб вони допомагали Філомені.

— Ми віддаємо перевагу сеньйорі Жукудіні з дочками. Ми вже звикли до неї. До того ж вона гарно готує.

— Чи не згодилась би вона стати до мене на роботу?

— Хто? Жукудіна? Навіть і не думайте, сеньйоре Насібе. Дома в неї троє дорослих синів, чоловік — хто ж їх догляне? До нас вона приходить лише з дружніх міркувань...

Взяли вони дорого. Якщо так платити куховаркам, обід не дасть ніякого прибутку. Якби Насіб не пообіцяв Моасіру і Якову... Але він людина слова, не підведе друзів, не поставить під загрозу таку важливу справу. Не може він залишити також бар без закусок і солодощів. Адже там можна втратити теж клієнтів, і збитки ще збільшаться. Без куховарки він може побути лише кілька днів. Про більший термін навіть подумати страшно.