Мешканці Ільєуса билися об заклад під чималі суми грошей — виправдають чи засудять винного? Вони любили азартні ігри і тому користувались найменшим приводом, щоб посперечатися. Часом, тепер уже рідше, після ухвали суду присяжних виникала перестрілка, яка закінчувалася новим убивством. Полковника Педро Брандана, наприклад, було вбито на сходах префектури після того, як суд присяжних виправдав його: син Шіко Мартінса, по-звірячому вбитого полковником і його жагунсо, здійснив акт правосуддя своїми власними руками.

Проте ніхто не бився об заклад, коли суд присяжних збирався з метою винесення ухвали в справі убивства невірної дружини: всі знали, що виправдання ображеного чоловіка буде єдино справедливим рішенням, і в суд ішли з єдиною метою — послухати промови прокурора та адвоката, довідатись про пікантні подробиці. Що ж стосувалось нудної судової процедури і пустопорожньої балаканини законників, то це нікого не цікавило. Вбивцю зрадливої жінки ще жодного разу не було засуджено, адже це суперечило законам краю — ошуканий чоловік лише кров'ю може змити свою ганьбу.

Вбивство Сіньязіньї і дантиста викликало жваві коментарі, воно обговорювалося всюди. Висловлювались різноманітні версії, наводились суперечливі подробиці, але всі сходилися на одному: полковник заслуговує виправдання, а його мужній вчинок — схвалення.

В базарні дні відвідувачів у барі «Везувій» бувало більше, аніж завжди, але в день убивства їх було особливо багато, причому всі вони були по-святковому збуджені. Окрім постійних клієнтів, любителів аперитиву, і провінціалів, що приїхали на базар, прийшло чимало людей, котрі бажали узнати і обговорити різні новини. Спершу вони ішли на набережну поглянути на будинок дантиста, а потім осідали в барі.

— Хто б міг подумати! Адже вона прямо-таки не виходила з церкви...

Насіб, який сам бігав од столика до столика, підганяв своїх помічників і на око прикидав виторг. Такий би злочин та щодня, і він незабаром купив би омріяну плантацію какао!

Мундіньйо Фалкан, що призначив зустріч з Кловісом Костою в барі «Везувій», одразу потрапив у вир бурхливих дебатів. Він байдужо всміхався, заклопотаний своїми політичними проектами, які вже заполонили його цілком. Таким уже був Мундіньйо Фалкан: коли він щось задумував, то не заспокоювався до того часу, доки не виконував свого задуму. Але Доктора і Капітана зараз, здавалося, не цікавило нічого, крім убивства, немовби вранці між ними не було ніякої розмови. Мундіньйо обмежився тим, що висловив співчуття в зв'язку зі смертю дантиста, його сусіди і одного з небагатьох компаньйонів по морському купанню, яке вважалося на той час в Ільєусі мало не скандальною справою. Запальний, темпераментний Доктор почував себе в цих тривожних обставинах чудово. Історію Сіньязіньї він використав як привід для того, щоб оживити в пам'яті образ Офенізії, коханої імператора.

— Дона Сіньязінья була, до речі, далекою родичкою Авілів, а це рід романтичних жінок. Вона, мабуть, успадкувала гірку долю першої з них.

— А що це за Офенізія? Хто вона така? — зацікавився крамар з Ріо-до-Брасо, який приїхав в Ільєус на базар і бажав тепер привезти в своє містечко найбільше подробиць про вбивство.

— Моя прародичка, вона володіла згубною красою і надихала поета Теодоро де Кастро, а також навіяла пристрасну любов дону Педро II. Офенізія померла з горя тому, що не змогла вирушити разом з ним...

— Куди?

— Гм, куди...— втрутився Жоан Фулженсіо.— В ліжко, куди ж іще...

Але Доктор серйозно вів далі:

— До двору. Вона ладна була стати його коханкою, і братові довелося замкнути її під сім замків. Брат — полковник Луїс Антоніо д'Авіла — брав участь у війні з Парагваєм. А Офенізія померла з горя. В жилах дони Сіньязіньї текла кров Офенізії, кров роду Авілів, над яким нависло прокляття.

З'явився заспаний Ньо-Гало і голосно повідомив новину:

— Жезуїньйо одержав анонімного листа.

— Хто б його міг написати?

Всі мовчки заглибились у роздуми. Мундіньйо, скориставшись з цього, тихо запитав Капітана:

— Ну, а як Кловіс Коста? Ви з ним розмовляли?

— Він не мав часу, писав про вбивство. Тому й затримався вихід газети. Ми домовились про зустріч у нього дома ввечері...

— Тоді мені пора...

— Так швидко? Хіба вас не цікавлять подальші подробиці?

— Я не тутешній, мій любий...— розсміявся експортер.

Така байдужість до гострої і цікавої новини викликала загальне здивування. Мундіньйо перетнув майдан і зустрівся з групою учениць монастирської школи, яких супроводжував вчитель Жозуе. При появі експортера очі Малвіни запалали, вона усміхнулася і обсмикнула сукню. Жозуе, щасливий з того, що нарешті опинився в товаристві Малвіни, привітав ще раз Мундіньйо з тим, що коледж одержав офіційний статус:

— Тепер Ільєус зобов'язаний вам і цим доброчинством...

— Та що ви, облиште! Все це було так просто...— Мундіньйо скидався на принца, що великодушно жалував дворянські титули, гроші, милості.

— А що ви думаєте, сеньйоре, про вбивство? — запитала Ірасема, запальна шатенка, про яку вже гомоніли, що вона надто довго кокетує зі своїми залицяльниками біля воріт будинку.

Малвіна подалась вперед, щоб почути відповідь Мундіньйо. Той розвів руками:

— Завжди стає сумно, коли довідуєшся про смерть красивої жінки. Особливо про таку жахливу смерть. Красиву жінку слід шанувати, як ікону.