— Вам краще знати, — кинув Престонгрейндж. — Що ж до мене, то я, з вашого дозволу, вип'ю.

Він подзвонив, і незабаром з'явився лакей у лівреї з вином і келихами.

— Ви й справді відмовляєтесь підтримати компанію? — спитав прокурор. — В такому разі за наше знайомство! Чим можу вам служити?

— Мені, мабуть, варт почати з того, що я прийшов сюди на ваше власне невідкладне запрошення, — сказав я.

— У вас, мушу визнати, передо мною деякі переваги, — зауважив він. — До сьогоднішнього вечора я навіть не чув про вас.

— Так, мілорде, моє ім'я вам і справді не знайоме, — погодився я. — А тим часом ви вже давно прагнете познайомитися зі мною і навіть оголосили про це публічно.

— Хотілося б почути з цього приводу деякі роз'яснення, — попросив він. — Адже я не Даніїл.

— Чи не послужить вам роз'ясненням те, що коли б мені зараз заманулося пожартувати, — чого я зовсім не схильний робити, — то, здається, я мав би право вимагати од вас двісті фунтів.

— Не розумію.

— Вимагати винагороди, обіцяної за мою голову. Престонгрейндж одразу ж відсунув келих і випростався на стільці, на якому сидів досі, розвалившись.

— Як це розуміти? — здивувався він.

«Високий, дужий юнак років вісімнадцяти, — процитував я, — розмовляє як житель низинної Шотландії, безбородий».

— Впізнаю ці слова, — сказав Престонгрейндж, — і, якщо ви з'явилися сюди з наміром розважатись, вони можуть бути згубними для вас.

— Мої наміри цілком серйозні, — відказав я, — і ви чудово все зрозуміли. Я — той хлопець, котрий розмовляв з Гленуром в день його вбивства.

— Ви, значить, прийшли сюди, щоб переконати нас у своїй невинності, — зауважив прокурор.

— Припущення цілком правильне, — погодився я. — Я вірнопідданий короля Георга, і коли б мав у чомусь дорікнути собі, то, мабуть, не прийшов би до вас із своєї власної волі.

— Радий, дуже, радий, цьому, — кинув він. — Адже це такий жахливий злочин, містер Бальфор, що не допускає ніякого милосердя. Так по-варварському пролита кров всупереч волі його величності і всіх наших законів, до того ж людьми, ворожість яких добре відома! Я надаю цьому великого значення і не заперечую, що вважаю злочин спрямованим особисто проти його величності.

— На жаль, мілорде, — додав я сухувато, — вважають, що він зачіпає особисто ще одну високопоставлену особу, ім'я якої краще не називати.

— Якщо ви цими словами хочете на щось натякнути, то мушу зауважити, що вони просто недоречні в устах вірнопідданого; коли б ви проголосили їх публічно, то я вважав би за свій обов'язок звернути на них особливу увагу, — застеріг Престонгрейндж. — Мені здається, ви не усвідомлюєте небезпеки свого становища, інакше були б обережнішими і не погіршували б його, кидаючи тінь на правосуддя. В нашій країні і в моїх скромних руках правосуддя безстороннє.

— Ви надто багато мені приписуєте, мілорде, — сказав я. — Я тільки повторив те, що чув дорогою від людей різних переконань.

— Коли ви станете розважливішим, то зрозумієте, що таких розмов слід уникати, а тим більше не повторювати, — зазначив прокурор. — Шанований всіма нами вельможа, якого справді зачіпає це варварське вбивство, посідає надто високе становище, щоб до нього міг долинути брудний наклеп. Герцог Арджайльський, — ви бачите, я з вами відвертий, — дивиться на все це так само, як і я, бо ми обидва повинні діяти з точки зору наших судових обов'язків і служіння його величності. Мені хотілося б, щоб у наш недобрий час усі були позбавлені почуття. родової ворожнечі, як і він. Однак сталося так, що жертвою виконаного обов'язку стан Кемпбелл. А хто, як не Кемпбелл, завжди йшов попереду, виконуючи свій обов'язок? Я не Кемпбелл і можу сміливо говорити про це. До того ж виявляється, що, на наше щастя, ватажок цього знатного роду — зараз голова судової палати. І ось на заїжджих дворах по всій країні заворушилися нікчемні людці й марнослови, а молоді джентльмени, такі, як містер Бальфор, необдумано повторюють їхнє базікання. — Усе це він говорив так запально і красномовно, ніби виголошував промову в суді. Потім, ніби схаменувшись, додав: — Та яке це, врешті, має відношення до справи? Мені залишається тільки одне — вирішити, що ж робити з вами.

— Заради цього я й прийшов до вас, мілорде.

— Ви маєте рацію, — погодився прокурор. — Але, розумієте, ви прийшли до мене з доброю рекомендацією — листом, підписаним відомим своїми чеснотами вігом, — вів він далі, взявши листа на хвилину з столу. — Крім судового порядку, містер Бальфор, завжди є можливість домовитися. Однак попереджаю, будьте обережні, бо ваша доля цілком і повністю в моїх руках. У цій справі, — дозволю собі так висловитись, — я маю більшу владу, ніж сам король. Коли ви сподобаєтесь мені і виправдаєте моє довір'я своєю поведінкою, то обіцяю, що сьогоднішня розмова лишиться між нами.

— Що ви маєте на увазі?

— Я хочу сказати, містер Бальфор, що коли ваші відповіді задовольнять мене, то жодна душа не дізнається, що ви були тут. Зверніть увагу, я навіть не кличу свого клерка.

Я зрозумів, куди він хилить.

— Не бачу потреби оголошувати будь-кому про мої відвідини, — відказав я, — хоч і не розумію, яка з цього може бути мені користь. Я не жалкую, що прийшов сюди.

— Вам нічого жалкувати, — сказав він схвально, — так само, як і нічого боятись наслідків, коли ви будете обачливим.