Не знайшовши готової відповіді на ці міркування, мої порадники вирішили, нарешті, погодитися, тільки висунути умову, що, подаючи записку Престонгрейнджу, я висловлю йому пошану від імені всіх зацікавлених.

Прокурор був у замку на обіді в його світлості. Одним із слуг Колзтауна я послав йому від себе записку, в якій просив призначити мені побачення, і дістав у відповідь пропозицію негайно ж зустрітися з ним в одному приватному будинку. Я застав прокурора в кімнаті самого, на обличчі в нього не можна було нічого прочитати. Однак у мене вистачило спостережливості й розуму, щоб помітити в сінях кілька алебард і зрозуміти, що Престонгрейндж був готовий заарештувати мене негайно, коли б у цьому виникла потреба.

— Так це ви, містер Давід? — сказав він.

— Боюсь, що ви не раді бачити мене. Але перш ніж починати розмову про справи, мені хотілося б висловити подяку за ваші дружні послуги, навіть коли б зараз вони і припинились.

— Я вже чув про вашу вдячність, — сухо зауважив він, — і гадаю, що ви, очевидно, не для того відірвали мене від обіду, щоб ще раз висловити її. На вашому місці я б не забував також, що ви стоїте зараз на дуже хисткому грунті.

— Сподіваюсь, тепер усе скінчилося, мілорде, — відказав я. — Коли ви тільки прочитаєте цей папір, то, мабуть, подумаєте те саме.

Прокурор уважно прочитав записку, насупившись і зупиняючись по кілька разів то на одній, то на другій її частині, ніби зважував і порівнював викликане ними враження. Обличчя його трохи прояснилось.

— Це ще не так погано, могло бути й гірше, — промовив він, — хоча не виключено, що я ще дорого заплачу за своє знайомство з містером Давідом Бальфором.

— Скоріше за вашу поблажливість до цього нещасливого юнака, мілорде, — зауважив я.

Він ретельно переглядав папір, і настрій його, здавалося, поліпшувався.

— І кому я цим зобов'язаний? — спитав він нарешті. — Очевидно, обговорювалися й інші пропозиції. Хто ж запропонував цей приватний метод? Міллер?

— Я сам, мілорде, — відповів я. — Ці джентльмени всі були за процес, мета якого викликати досить значні зміни в парламенті. Коли я втрутився, вони вже були готові поділити між собою всі судові посади. Мали намір перетягти на свій бік і вашого друга містера Сімона.

Престонгрейндж усміхнувся.

— Отакі-то наші друзі! — сказав він. — А чому ви не погодилися з ними, містер Давід?

Я розповів йому все щиро, надаючи, однак, більше ваги і сили тим причинам, які стосувалися самого Престонгрейнджа.

— Ви були до мене не більше, як справедливі, — зауважив прокурор. — Я так само енергійно боровся за ваші інтереси, як ви проти моїх. А як ви змогли прибути сюди сьогодні? — спитав він. — Справа затягувалася, і я вже почав турбуватися, що призначив такий короткий строк. Я чекав вас завтра. Але сьогодні — ніколи б не подумав!

Я, розуміється, не хотів видавати Енді.

— Гадаю, що по дорозі знайдеться не один загнаний кінь, — кинув я.

— Коли б я знав, що ви такий розбійник, ви б довше посиділи на Бассі, — сказав Престонгрейндж.

— До речі, мілорде, повертаю вам вашого листа. — І я подав йому записку, написану зміненим почерком.

— Тут був ще конверт з печаткою, — сказав він.

— У мене його немає, — відповів я. — На ньому стояла тільки адреса, а тому він не може нікого скомпрометувати. Але друга записка у мене, і я, з вашого дозволу, дуже хотів би зберегти її.

Мені здалося, що він трохи насупився, хоч не сказав нічого.

— Завтра, — підсумував прокурор, — наша справа в Інверарі буде закінчена, і я поїду назад через Глазго. Був би дуже радий вашому товариству, містер Давід.

— Мілорде… — почав я.

— Не заперечуватиму, що цим ви зробите мені послугу, — перебив він. — Я навіть хотів би, щоб, коли ми повернемося в Едінбург, ви зупинилися в мене. Мої доньки відчувають до вас велику прихильність і будуть дуже раді вашому товариству. Якщо ви вважаєте, що я колись став вам у пригоді, то можете таким чином легко відплатити мені, не втрачаючи нічого, а навпаки, навіть маючи з цього деяку користь. Не кожного молодого чоловіка вводить у світське товариство королівський генеральний прокурор.

Незважаючи на наше порівняно недавнє знайомство, цей джентльмен досить-таки часто задавав мені карколомні загадки. Ось зараз знову доводиться помізкувати: він повторював стару вигадку про якусь особливу прихильність до мене його дочок, одна з яких була така добра, що насміхалась надо мною, а дві інші ледве удостоїли мене своєю увагою. А тепер я мав їхати з Престонгрейнджем в Глазго, мав жити з ним в Едінбурзі і вступити у вищі кола під його протегуванням.

Здавалося досить дивним, що в прокурора вистачило сердечності пробачити мені, і майже неможливо було припустити, що він щиро бажає прийняти мене за гостя і бути мені корисним. Тож я почав дошукуватись прихованого змісту його слів. Я розумів, що коли стану його гостем, то відступати вже буде неможливо, пізно буде відмовитися від здійснення теперішнього плану, щоб почати діяти. Крім того, хіба моя присутність у його будинку не зведе нанівець усю в'їдливість доповідної за» писки? Хіба зможуть серйозно розглядати цю скаргу, коли сам потерпілий є гостем офіційної особи, яку найбільше обвинувачують? Подумавши про це, я не міг утриматися від посмішки.