— Давід, — відповіла вона, — з вами я піду хоч і на край світу і зроблю все, що ви захочете. Мужність моя зламалася. Тільки не залишайте мене саму в цій жахливій країні, і я готова зробити все, що треба.

— А ви можете йти цілу ніч? — спитав я.

— Я виконаю всі ваші накази, — відповіла дівчина, — й ніколи не запитуватиму «як» і «чому». Я була поганим, невдячним дівчиськом, і тепер робіть зі мною, що хочете! А міс Барбару Грант я вважаю найкращою леді в світі, — додала вона. — У всякому разі, не розумію, чому вона відштовхнула вас.

Її слова були такими ж незрозумілими, як грецька або єврейська мова, але тепер мене турбувало інше і насамперед, як вибратися з цього міста й потрапити на лейденську дорогу. Завдання виявилося нелегким, і, коли ми розв'язали його, була вже перша чи друга година ночі. Небо затяглося хмарами, і нас огорнула непроникна темрява. Коли позаду лишились останні будинки, дорога ледве вирізнялася світлою стрічкою серед темних обрисів дерев. Іти було важко ще й тому, що вночі раптом випала паморозь і шосе перетворилося в суцільну ковзанку.

— Ну, Катріоно, — сказав я, — тепер ми схожі на королівських синів і на дочок старих бабусь із ваших казок. Скоро ми підемо через «сім гір, сім долин, сім боліт». Такою була її примовка до кожної казки, яка врізалась мені в пам'ять.

— О, — зітхнула дівчина, — тут нема ні долин, ні гір! Я, звичайно, не заперечуватиму, що тутешні дерева і деякі рівнини дуже красиві, але наша країна краща.

— Хотілося б, щоб так можна було сказати не тільки про край, а й про наш народ, — зауважив я, згадавши Спротта, й Сенга, і навіть Джеймса Мора.

— Я ніколи не висловлю незадоволення країною свого друга, — відказала Катріона з таким притиском, що мені здалося, ніби в темряві я бачу її очі.

У мене перехопило подих, і я мало не впав.

— Не знаю, як думаєте ви, Катріоно, — промовив я, коли трохи прийшов до пам'яті, — а, на мій погляд, сьогоднішній день був нашим найкращим днем! Мені соромно так говорити, бо вам довелося знести стільки образ і неприємностей, але для мене це був найкращий день.

— Хороший день, може, тому, що ви виявили до мене стільки любові, — сказала дівчина.

— І все ж соромно відчувати себе щасливим, — вів я далі, — коли ви глупої ночі тут, на битій дорозі.

— Де ж мені ще бути?! — вигукнула Катріона. — Думаю, що найбезпечніше бути з вами.

— Так ви вже не сердитесь на мене? — спитав я.

— Невже ви не можете не згадувати про ті останні дні? — не стрималась вона. — В моєму серці тільки вдячність до вас. Але хочу бути щирою, — несподівано додала вона. — Я ніколи не прощу тій дівчині.

— Знову про міс Грант? — спитав я. — Але ж ви самі сказали, що вона найкраща леді в світі.

— Я не відмовляюсь од своїх слів, — відповіла Катріона. — І все ж ніколи не прощу їй. Ніколи! Краще й не згадуйте про неї.

— Не розумію, — щиро дивувався я. — Такого я ще ніколи не чув. Просто дивуюсь вашим дитячим примхам. Ця молода леді була для нас обох другом, навчила, як одягатись і поводитись. Усі, хто знав нас раніше, погодяться зі мною.

Катріона рішуче зупинилась посеред дороги. — Послухайте, — сказала вона, — або ви й далі говоритиме про неї і тоді я повернуся в місто (я не побоюсь зробити це), або ж будете настільки люб'язними, що заведете мову про інше.

Я зовсім отетерів од несподіванки, але вчасно згадав, що дівчині потрібна моя допомога, що вона ще майже дитина і мені слід турбуватися за нас обох.

— Люба дівчинко, хоч я й нічогісінько не розумію з ваших слів, але сміятися з вас ніколи не буду. Що ж до розмов про міс Грант, то вони мене не цікавлять, і мені здається, що ви самі почали говорити про неї. Я заперечував вам, бо ненавиджу несправедливість. Звичайно, я не хотів би, щоб ви зовсім не мали самолюбства й жіночої делікатності, які дуже личать вам, та ви доводите їх до крайності.

— Ви скінчили? — спитала дівчина.

— Так.

— Ну й чудово, — кинула вона, і ми мовчки пішли далі.

Якось моторошно брести вночі безлюдною дорогою і чути тільки свої кроки. Спочатку, я думаю, в наших серцях таїлася неприязнь, але темрява, холод і тиша, яку тільки зрідка порушували півні та собаки, незабаром зламали наше самолюбство; щодо мене, то я радо скористався б з першої-ліпшої нагоди для розмови.

До світанку пішов теплий дощик і змив усю паморозь під ногами. Я хотів накинути на плечі Катріони свій плащ, але вона роздратовано сказала, щоб я залишив його собі.