— В такому разі, старий Томе, чому ж вони, замість привітатися, хотіли поперерізати нам горлянки?

— Ми не знаємо, чи такі вже криваві були їхні заміри. Індіяни звикли нападати зненацька із засідки. Немає сумніву, що вони хотіли спершу захопити ковчег, а потім продиктувати нам свої умови. Якщо, зазнавши невдачі, вони почали стріляти, то тут нічого дивного, і я на це не зважаю. Скільки разів у мирний час вони підпалювали мою хату, грабували мої пастки, ба навіть гатили по мені з рушниць!

— Я знаю, негідники щедрі на такі витівки, і ми вправі заплатити їм тією ж монетою. Але, може, ти й маєш рацію, бо жінки справді не йдуть за чоловіками по стежці війни.

— Так само як мисливці не виступають у бойовому розмалюванні,— заперечив Звіробій. — Я добре роздивився цих мінгів і знаю, що вони прийшли полювати людей, а не бобрів чи оленів.

— А що ти на це скажеш, Томе? — підхопив Непосида.

— Щодо гостроти очей, то я скоро віритиму цьому юнакові не менше, ніж найстарішому поселенцеві в усій Колонії. Якщо він каже, що індіяни в бойовому розмалюванні, значить, так воно й є. Отже, виходить, що військовий загін здибався з ватагою мисливців, бо серед них безперечно є й жінки. Гонець, який приніс звістку про війну, проходив тут усього кілька днів тому. Можливо, воїни поспішили назустріч мисливцям, щоб одіслати додому жінок та дітей і завдати першого удару.

— Будь-який суд погодиться з цим, бо це істинна правда! — вигукнув Непосида. — Ти вгадав, старий Томе, і я хочу послухати, які тепер твої плани.

— Заробити на преміях, — зиркнувши з-під лоба на свого нетерплячого товариша, відповів той холодно й похмуро, і в цьому відчувалася скорше безсердечна зажерливість, ніж злість чи жадоба помсти. — Якщо там є жінки, то є і діти. А що великі, що малі скальпи — байдуже. Колонія за всі дає одну ціну…

— Тим гірше, — перебив Звіробій, — тим ганебніше це для всіх нас!

— Май глузд, парубче, і не зчиняй галасу, поки не обмізкуєш цю справу, — незворушно відповів Непосида. — Дикуни скальпують твоїх друзів — делаварів та могіканів. То чого ж і нам їх не скальпувати? Визнаю, було б дуже негарно, коли б ми подалися добувати скальпи в поселення білих. Але зовсім інша річ, коли йдеться про індіянів. Людині, що полює на скальпи, нема чого ображатися, коли принагідно облуплять її власну макітру. Як гукнеш, так і відгукнеться, — це знає весь світ. Це розумно і, гадаю, не суперечить релігії.

— Ой майстре Марчу! — знову почувся голос Джудіт. — Хіба релігія вчить на зло відповідати злом?

— Я ніколи не перечу вам, Джуді, бо ви побиваєте мене своєю красою, навіть коли не можете перемогти розумними доказами. Канадці платять своїм індіянам за скальпи, чому б і нам не платити…

— Нашим індіянам! — вигукнула дівчина, залившись невеселим сміхом. — Тату, тату, облиш про це й думати, слухайся порад Звіробоя — він має совість, чого я не можу сказати про Гаррі Марча.

Гаттер підвівся і, зайшовши в каюту, спровадив своїх дочок на протилежний кінець баржі, потім щільно зачинив обоє дверей і повернувся назад. Тільки після цього вони з Непосидою заговорили далі. Суть їхньої розмови буде ясна з подальшої оповіді, а тому немає потреби детально переказувати її зараз. Читач, одначе, легко збагне, яка мораль панувала на цій нараді. По суті, йшлося про те, чим керувалися у своїх вчинках ці люди, про принцип, за яким зло виправдовувалося злом. Французи платять за скальпи — отже, чому не робити цього й англійцям? Щоправда, той самий аргумент висували й французи, але це, як зауважив Гаттер у відповідь на заперечення Звіробоя, тільки доводило слушність аргументу, бо інакше б його не взяли собі на озброєння їхні закляті вороги. Але ні Гаттер, ні Непосида навіть не згадували про такі «дрібниці», як права корінного населення. В цьому був один з проявів духу загарбництва: глуши сумління, коли не можеш його заспокоїти. У наймирніших куточках країни точилася запекла війна між індіянськими племенами, особливо тими, що жили в Канаді, з одного боку, і тими, що мешкали біля канадських кордонів, — з другого. А скоро існували фактичні й оголошені воєнні дії, то це розглядалось як цілком достатня підстава для законної помсти за тисячі вчинених і не вчинених кривд. До того ж принцип відплати був для Гаттера й Непосиди не тільки виправданим, але й обіцяв великий зиск. Через те вони обидва й ухопилися за нього, щоб відповісти на заперечення їхнього справедливого і совісного товариша.

— Треба бити ворога його ж зброєю, Звіробою! — репетував Непосида голосом, що не допускав ніяких заперечень. — Якщо він жорстокий, ти теж будь жорстокий, якщо він сміливий — ти будь іще сміливіший. Це — правило і для християн, і для дикунів. Дотримуючись його, ти скоріше закінчиш свою мандрівку.

— Віра моравських братів не така. Вони твердять, що про кожен народ треба судити відповідно до його таланту та вченості,— про індіянів як про індіянів, а про білих як про білих. Деякі їхні проповідники навіть повчають, що коли тебе вдарили по одній щоці — підстав другу й стерпи ще один удар, а не шукай втіхи у помсті, і наскільки я зрозумів…

— Далі нікуди! — вигукнув Непосида. — Більше нічого не скажеш про таку віру. Це ж людину за твоїм принципом тільки й лупаситимуть без кінця. А скільки їй стане сили бігати з краю в край по Колонії?

— Ти неправильно мене розумієш, Марчу, — з гідністю відповів молодий мисливець. — Мені ясно в цьому тільки те, що треба робити добро, коли маєш змогу. Помста — у звичаях індіянів, а прощення має бути у звичаях білих людей. Оце й усе. Прости, коли можеш, і не метись, коли можеш. Що ж до людини, яку без кінця лупаситимуть, — на цих словах засмаглі Звіробоєві щоки густо почервоніли, — то такого ніхто не пропонує, майстер Непосидо, ні в Колонії, ні поза нею, і ніхто цього не потерпить. Але я хочу сказати, що коли скальпують червоношкірі, то це аж ніяк не виправдовує білих, які теж беруться за таке діло.

— Роби так, як тобі роблять, Звіробою. Це давня настанова всіх християнських попів.

— Ні, Непосидо, я питав про це моравських братів. «Роби так, як хочеш, щоб тобі робили», — ось що вони насправді кажуть, а люди чинять навпаки. На їхню думку, всі колоніальні власті роблять зле, пропонуючи винагороду за скальпи, і вони вірять, що цьому ніколи не буде благословення. До того ж вони забороняють помсту.

— А хай їм грець, твоїм моравським братам! — вигукнув Марч, стискаючи кулаки. — Вони гірші за квакерів. Якщо ти віриш усьому, що вони тобі наплели, то, виходить, не можна безкарно оббілувати навіть пацюка. А хто коли чув, щоб карали за пацюка!