— Не бійтеся за мене, Джудіт, не бійтеся, добра дівчино. І не дивіться в цей бік, хоч у вас такий приємний та милий погляд, а стежте пильно за скелею, за берегом, за…

Звіробоєве напучення урвав тихий зойк дівчини, яка, послухавшись його неспокійного руху, рвучко обернулася і знову глянула у протилежний бік.

— Що там таке, Джудіт, що трапилось? — поквапно запитав він. — Ви щось побачили?

— На скелі людина! Озброєний індіянський воїн, розмальований по-бойовому!

— Як він носить соколине перо? — нетерпляче додав Звіробій, попускаючи линву і готуючись підплисти ближче до місця умовленої зустрічі.— На маківці чи ближче до лівого вуха?

— Так, як ви кажете, — ближче до лівого вуха. Він усміхається і бубонить слово «могіканин».

— Слава богу! Нарешті це Змій! — вигукнув юнак, дозволяючи линві розкручуватися в його руках, поки почув легкий стрибок на протилежному кінці судна. По цьому він негайно застопорив линву і почав тягти її назад, знаючи, що мети досягнуто.

За мить двері каюти розчахнулися, і в тісний отвір прослизнув індіянський воїн. Він став поруч Звіробоя і приглушено видихнув: «Хуг!» А вже наступної миті Джудіт та Гетті голосно скрикнули, і повітря сповнилося несамовитим лементуванням двох десятків дикунів, які стрибали з гілок, що звисали над берегом. Деякі з них за поспіхом падали сторчголов просто у воду.

— Тягніть, Звіробою! — гукнула Джудіт, хапливо засуваючи двері каюти, щоб вороги не вдерлися тим самим шляхом, яким щойно прийшов делавар. — Тягніть щосили, бо йдеться про життя або смерть! В озері повно дикунів, і вони бродом біжать до нас!

Обидва юнаки — бо Чингачгук негайно став на поміч своєму другові,— не чекаючи нового заклику, взялися до роботи з запалом, що свідчив про глибоке усвідомлення небезпеки, яка нависла над ними. Нелегко було перебороти одразу силу інерції такої важчезної махини. Зате, зрушивши «ковчег» з місця, вже зовсім неважко було примусити його плисти по воді з потрібною швидкістю.

— Тягніть, Звіробою, ради всього святого! — знов закричала Джудіт біля віконця. — Ці негідники стрибають у воду, мов ті пси, що переслідують свою здобич! Ага, баржа пливе! А передньому дикунові вода вже сягає під пахви! Та все-таки вони рвуться вперед, бажаючи захопити ковчег!

Тут дівчина неголосно зойкнула, а потім весело засміялася. Спершу її злякали одчайдушні зусилля переслідувачів, та їхня очевидна невдача насмішила її. Баржа, якій пощастило дати розгін, пливла тепер по глибокій воді із швидкістю, що робила марними всі спроби ворога наздогнати її. Стіни каюти заважали чоловікам бачити, що діється за кормою, і вони змушені були дізнаватися про це від дівчат.

— Ну, що там, Джудіт? Як там тепер? Мінги досі женуться за нами, чи ми й цього разу відкараскалися від них? — спитав Звіробій, почувши майже водночас зляканий зойк і веселий сміх дівчини.

— Вони щезли! Ось уже останній шмигнув у кущі! Зараз він сховається за деревами! Ви зустрілися з своїм другом, і тепер ми врятовані!

Двоє чоловіків ще раз налягли на линву, швидко досягли якоря і на ходу витягли його. А коли баржа за інерцією пропливла ще чималеньку відстань і почала стишувати хід, вони знову закинули якір. По цьому, вперше після зустрічі, вони дозволили собі трохи перепочити. Плавучий дім віддалився уже на кілька сот футів од берега і був надійним захистком від куль; безпосередня небезпека лишилася позаду, отже відпала й потреба надсаджуватись,

Манера, в якій привіталися друзі, якнайкраще характеризувала їх обох. Чингачгук, високого зросту, вродливий і величавий, богатирської будови індіянський воїн, перш за все дбайливо оглянув карабін і впевнився, що порох на панівці не відволіг. Далі він окинув швидким, але уважним поглядом дивну оселю і дівчат. Але не промовив при цьому жодного слова і тим паче не виявив негідної мужчини цікавості, задаючи будь-які питання.

— Джудіт і Гетті,— сказав Звіробій з невимушеною ввічливістю, — це могіканський вождь, про якого ви чули від мене. Звати його Чингачгук, що означає Великий Змій. Так його прозвали за мудрість, обачливість та хитрість. Це мій найдавніший і найближчий друг. Я упізнав його по соколиному перу біля лівого вуха, тоді як інші воїни носять перо на тім'ї.

І Звіробій залився щирим сміхом, радіючи не з того, як він пошив у дурні ворогів, а з того, що йому пощастило зустрітися з другом у такій небезпечній ситуації, причому дивувало те, що цей вибух радості, цей нестримний сміх був зовсім нечутний. Хоч Чингачгук добре розумів і вільно говорив по-англійському, проте, як більшість індіянів, неохоче вдавався до цієї мови. Він ввічливо, як годиться вождеві, відповів на теплий потиск руки Джудіт та на ласкаве привітання Гетті й відійшов убік, чекаючи тієї хвилини, коли друг визнає за можливе поділитися з ним своїми планами та розповісти про все, що сталося за чає їхньої розлуки. Звіробій хутко збагнув це й, нічого не приховуючи, звернувся до дівчат.

— Цей вітер ущухне, тільки-но зайде сонце, — сказав він, — отож не варто зараз гребти супроти вітру. За півгодини, не більше, настане безвітря або ж вітрець повіє з південного берега. Отоді ми й попливемо до замку. А тепер ми з делаваром хочемо поговорити про свої справи та домовитись, що нам робити далі.

Ніхто проти цього не заперечував, і дівчата пішли в каюту готувати вечерю, а юнаки сіли на носі баржі й почали розмовляти. Вони говорили мовою делаварів. Та цей діалект мало відомий навіть людям ученим, тож ми відтворимо цю й усі подальші їхні розмови нашою мовою.