І, нарешті, П’єр Гассенді.

Дізнавшись, що, крім Гассенді, тут і сам Рене Декарт, книги якого він захищав од вогню біля Нельських воріт, і загадковий П’єр Ферма, котрий зробив дивовижні математичні відкриття, не вказуючи шляхів до них, а пропонуючи сучасникам самим їх знайти, Сірано одразу збадьорився, мовби до нього прибули нові сили, і почувався значно краще. Подумки він готувався до розмови з цими людьми.

Жозеф Ноде, наче перегорнувши списану ним сторінку чергової книги, попрощався з усіма і відбув до Парижа тією ж каретою, аби повідомити його превелебності кардиналу Рішельє про приїзд Кампанелли. Він мав передати державцю Франції листа самого папи Урбана VIII.

Сірано поклали в окрему кімнату, і він не зміг узяти участі в розмові філософів із Кампанеллою, про яку так мріяв. Але прихід місцевого кюре, його першого вчителя, в супроводі друга дитинства Кола Льобре розвіяв смуток.

Помітивши їх, Сірано спробував підвестися з крісла, в якому напівлежав. Порухом руки кюре спинив його, а Кола підійшов і ніжно обійняв свого друга за плечі.

— Саві, любий, який я радий тебе бачити!

— Сину мій, я пишаюся, що його превелебність кардинал Рішельє доручив тобі супроводжувати сюди визволеного ним з ув’язнення мученика-філософа Кампанеллу. У Франції він матиме багато щирих друзів, пробуджуючи в людей надію на світле майбутнє на Землі.

— Ваша поява — найкращі для мене ліки. Хоч Кампанелла — дивовижний лікар. Я б зовсім став на ноги, якби зважився прийняти його кров замість моєї, яку я втратив від зрадницького кульового поранення з-за рогу.

— Що значить, Саві, прийняти його кров? — запитав Кола.

— Наші лікарі виліковують багато хвороб, пускаючи дурну кров, але нічого не лишаючи натомість. Тіло саме повинне поповнити втрату. Отець Фома Кампанелла, як ніхто інший, переживши нестерпні страждання, пізнав, що таке втрата крові. Перебуваючи в темниці, він написав медичний трактат на досвіді власного лікування, що й допомогло йому вижити. В трактаті, поряд з іншими способами лікування, він висловив думку, що кров іншої здорової людини з успіхом поповнить втрачену кров хворої. Але застосувати того способу, віддавши мені власну кров, отцю Фомі не вдалося, бо я не маю права прийняти його жертви, оскільки він для всього світу в кілька разів важливіший за мене. Я — простий смертний, нічим не прославився, хіба що бійками.

— Суворо судиш себе, сину, — насупив брови кюре. — Це добре й погано. Хто в твої роки зумів написати нехай злу, але таку повчальну комедію про педанта?

— Ви читали, отче мій? Я радий. Але ж її й досі ніхто не видав.

— До мене твір потрапив у списках. І те, що його ретельно переписують, багато про що свідчить.

— А отці єзуїти підіслали в театр людей, щоб комедію освистали…

— Стривайте! — перебив раптом Льобре. — Якщо тобі, Сірано, потрібна кров здорової людини, то здоровішого за мене не знайдеш у нашому селі. Попрохаймо отця Фому Кампанеллу пустити мені кров і перелити її, як він того хотів, у твої жили.

— Що ти, Кола! Я й так одужаю.

— Та ти зараз такий, хоч у труну клади… Сірано загадково усміхнувся, але про дві труни не розповів, адже дав слово Ноалю за будь-яких обставин мовчати про це.

Після першої зустрічі з філософами Кампанелла прийшов до Сірано і дізнався від нього про готовність друга віддати йому свою кров. Озброївшись гострим ножем і свіжим бичачим пузирем, по який Кола збігав до своєї крамнички, філософ з допомогою кюре, що виявився не лише здібним художником, а й чудовим асистентом, артистично зробив невідому до тої пори операцію. Звичним способом пустивши кров Льобре, Томмазо спрямував її по бичачому пузирю, мов по трубці, в розтяту вену Сірано. Тоді, звісно, не знали, що не всяку кров можна переливати різним людям. Але кров Сірано і Льобре, на щастя, виявилася, як ми тепер кажемо, одної групи. Кремезний Кола, котрий добряче поповнів відтоді, як успадкував від батька крамничку, навіть не відчув втрати своєї “зайвої”, як він сам сказав, крові. І був щиро радий допомогти другові.

Щоки Сірано швидко зарожевіли. Кюре дивився на Кампанеллу, мов на чарівника.

— Я схиляюся перед вашим мистецтвом, отче, як схиляюся перед трактатом про Місто Сонця, — сказав кюре.

— Це обов’язок людини, друже мій, — відповів Кампанелла. — Лікування людини і лікування людства.

Затим вони непомітно вийшли з кімнати, давши змогу Сірано й Льобре вдосталь наговоритися: “А ти пам’ятаєш?”, “А як тоді було?”

Коли кюре повернувся, вони саме згадували про його козу, яка спершу перейшла до сусіда-селянина, а потім її відібрали солдати збирача податків.

— Чи міг тоді хтось припустити, — вигукнув кюре, — що мудрий філософ, котрий вказав на зло власності, сам буде в нас у Мов’єрі! Воістину сходяться людські шляхи!

— Це не зовсім так, дорогий учителю, — обізвався Сірано. — В тому, що Кампанелла тут, винні передусім ви, кюре. Якби ви тоді не переконали мене, хлопчика, в святості його ідеї про заперечення такого зла, як власність, кардиналові Рішельє не довелося б сприяти звільненню філософа… — Сірано змовк, і кюре так і не зрозумів, як саме той причетний до врятування Кампанелли. Не розуміли цього протягом століть історики Франції, бо ті, хто знав, не обмовилися й словом, а кардинал зумів повернути приїзд філософа у вигідне для себе русло.

Тим часом нові друзі Кампанелли вирішили дати йому відпочити після дороги, розмов із ними й незвичайного лікування.

Рене Декарт і П’єр Гассенді вийшли в сад і почали ввічливу філософську суперечку про сутність матерії.

Гассенді в усьому вбачав тільки матеріальну суть світу. Декарт наполягав, що матеріальна основа стає людиною лише при її злитті із душею, від чого неживе тіло перетворюється в мислячу істоту. Однак обидва сходилися на тому, що світ можна сприйняти, тільки спостерігаючи за ним з допомогою реальних почуттів, а не сліпо уявляючи за канонами віри.