І бідолашний Жозеф Ноде почав сипати подяками за нове доручення, яке, зрозуміло, в душі проклинав.

Однак зовсім не позбавлений письменницької уяви, про що дорікнув йому Рішельє, він здогадався: кардинала, очевидно, влаштувало б не щасливе повернення до Франції Кампанелли і Сірано де Бержерака, а їхня загибель у дорозі…

Та мудрий Ноде не подав і виду, що здогадується про справжнє бажання кардинала, і, стримано усміхнувшись, ще раз подякував йому за високу довіру.

Нічого не вдієш, доведеться плисти через океан до індіанців і зубожілого губернатора колоній.

Відпустивши безталанного письменника, Рішельє наказав Мазаріні терміново відбути до Мов’єра для виконання вже відомого нам доручення, а собі звелів подати карету і поїхав до короля в Лувр, щоб застати його ще до того, як той вирушить на полювання.

Король не дуже зрадів непередбаченій появі Рішельє. Він вийшов до нього в мисливському костюмі, невдоволено скривив фізіономію і витягнув уперед шию.

— Радий вас бачити, кардинале, — сказав він. — Сподіваюся, ви прибули з добрими новинами, а не з надокучливими скаргами на моїх мушкетерів, котрі вміють тримати в руках шпаги. Чи ви в чомусь сумніваєтесь?

— Маючи з вами справу, ваша величність, я ніколи не сумніваюся, — низько вклонився Рішельє.

Такі слова і тон кардинала потішили Людовіка XIII, але водночас і насторожили.

— То що ж там у вас скоїлося, якщо треба затримувати мене перед виїздом на полювання, яке розвіє мою нестерпну нудьгу?

— Ваша величність! Я ніколи не зважився б марно потурбувати вас. Тим паче, коли йдеться про мистецтво полювання з ловчими птахами, що поволі вимирає.

— Що правда, то правда, Рішельє. Не думаю, що мене в цьому міг би замінити хтось із нині живих государів.

— Ваша величність! Не тільки государі, ніхто на світі з живих не зрівняється з вами в полюванні!

— Ну, кардинале, не інакше як когось із ваших гвардійців прохромили шпагою. Говоріть, кого і хто? Накажу повісити!

— Ні, ваша величність, цього разу йдеться про пишну церемонію у вашому палаці.

Король витягнув шию.

— Це вже цікаво. Пишну, кажете? І це може мене розважити?

— Без сумніву, ваша величність, якщо ви згодитесь дати велику аудієнцію у присутності всього двору і всіх іноземних послів посланцю найсвятішого папи Урбана VIII.

— Он як? З чим же папа прислав його до нас?

— Він привіз важливого листа, сам будучи довічним в’язнем, котрий ще тридцять літ тому готував повстання проти іспанської корони.

— Знову Іспанія. Надокучила вона мені. Війна з нею — ваша справа, кардинале, на те ви й генералісимус.

— Але мова йде не просто про цю країну, ваша величність, а про визнання у вашій особі першого з усіх католицьких королів.

— Ого-го! І хто ж нас визнав таким?

— Сам найсвятіший папа Урбан VIII, звільнивши натхненника антиіспанської змови і відправивши його зі своїм особистим посланням до Франції.

— Скільки ж просидів у темниці цей гонець?

— Тридцять літ, ваша величність. І пережив через іспанців страшні муки. Це святий чернець Кампанелла.

— Ніколи не чув. Але папі видніше. Якщо він його звільнив на зло іспанському королю, хоч той і родич нашої дружини Анни Австрійської, все одно це нам приємно.

— Тільки заради цього почуття, ваша величність, я рекомендую вам дати цьому гінцю найсвятішого папи велику аудієнцію.

— А я не затримаюсь на полювання?

— Що ви, аудієнція потрібна не сьогодні. Та й про все потурбуюсь я сам. До палацу буде запрошене всіх васалів, і відданих, і непокірних, і навіть их, що користуються на прийомах дарованим і капелюшними привілеями.

— Вам доконче треба, щоб хтось зостався при мені в капелюсі?

— Ваша величність, я просто хочу поставити їх у найважче для них становище.

— Як це ви зробите?

— Про це я можу лише шепнути вам на вухо, — сказав Рішельє. Озирнувшись, він підійшов до короля і прошепотів йому кілька слів. Потім додав уже голосно: — А що їм лишиться після цього робити?

Людовік XIII розреготався:

— Ви неоціненна людина, кардинале! Я не знаю, чим вас нагородити за таку вигадку. Віват! Добре, готуйте урочисту аудієнцію. Подивимося на цього бідолашного ченця. От здивується! Та й не він один! — і король знову засміявся.

Рішельє торжествував. Усе повертається так, як він хотів.

Стоячи біля вікна, кардинал спостерігав, як із двору виїхала кавалькада королівських сокольничих, котрі тримали на шкіряних рукавичках хижих птахів із ковпачками на головах.

Король теж надів таку рукавичку, і йому передали найбільшого й найспритнішого сокола.

Призначеного Рішельє дня, коли Мазаріні мав привезти до Лувра Кампанеллу, в палаці збиралися васали з усіх кінців Франції, не кажучи вже про придворну знать, що жила в Парижі.