— Хто за ньога поручиться? — запитав Вершитель Добра.

— Шановний магістр і поборник Добра, радник Парламенту в Тулузі, поет і математик метр П’єр Ферма. Заклопотаний невідкладними справами, він не зміг прибути до Парижа на засідання. Але за нашим статутом порука може бути заочною. Я закінчив.

— Чудово. Повідомлення ритора прийнято. Відкрийте очі новоявленому.

Ритор не став скидати відлоги з голови Сірано, а лише повернув її прорізами вперед (вони були до того на потилиці). Сірано злякано закліпав очима: присутні доброносці у відлогах спрямували вістря шпаг йому в груди.

— Ці шпаги, брате, лише символічно спрямовані до твого серця, яке ти віднині віддаєш Добру. Ця зброя доброносців завжди відстоюватиме тебе, поки ти спільно з нами служитимеш справі товариства, протистоячи розгулу неправди і насильства в усьому світі. Та горе, якщо ти зрадиш клятву, яку зараз виголосиш. Ми повсюди маємо очі й вуха, за їхнім сигналом ці шпаги прошиють твоє зрадливе серце.

— Запевняю, — ритор ступив крок уперед, — що цим шпагам не доведеться пролити кров Сірано, якого за дорученням Вершителя Добра я наставляю на добру путь, як того вимагає наш статут.

Сірано здивовано оглядав приміщення — із склепистою стелею і без вікон. На підлозі лежав вигаптуваний килим, на якому стояв вівтар зі свічками і розкритою книгою.

На килимі, обрамленому загадковими символами, було позначено сторони світу, куди мають податися доброносці, виконуючи місію Добра. В строкатості зображених фігур не одразу вгадувалися заклики до взаємодопомоги, добросердності і співчуття. Зірка в центрі знаменувала символ знання, що служить Добру. Про все це Сірано дізнався значно пізніше, а зараз чисто зовнішньо сприймав урочисту обстановку підземелля.

— Там, на сході, звідки встає Сонце, яке дає життя на землі, місце Вершителя Добра. Місце ж доброносців на заході. Вони повинні коритися йому в справах, що не знають кордонів між державами, які паплюжать мораль нескінченними війнами і ненависними релігійними чварами. Ми об’єднані спільною метою створення Добра, — ритор голосно повчав новачка. — Чи ти готовий з нами згуртуватися?

— Так, готовий! — впевнено відповів Сірано. — І сподіваюся: Добром буде й захист права на життя кожної людини.

— Риторе! Твій новоявлений сказав чудові слова, — озвався Вершитель Добра. І аж тепер Сірано пізнав старечий голос свого колишнього вчителя, сільського кюре з Мов’єра, перед яким шанобливо стояли доброносці у відлогах. Серед них — “місцевий наглядач”, герцог д’Ашперон, та син крамаря Кола Льобре.

— Новоявлений Савіньєн Сірано де Бержерак, — промовив Вершитель Добра кюре і подав густосписаний аркуш паперу, — прочитай і кров’ю підпиши цю клятву, яку даєш перед майбутніми соратниками по товариству — вимушено таємному в сучасному світі Зла і Несправедливості.

І Сірано урочисто-піднесено присягнув:

— “Я, Савіньєн Сірано де Бержерак, шукаючи блага людям, клянуся перед світлим розумом людства і перед братами-доброносцями, що з непорушною вірністю докладу всіх сил, а якщо треба, віддам життя для досягнення миру і згоди між людьми всіх країн. І нехай допоможуть мені в цьому мій розум і совість, які я об’єдную з мудрістю і совістю іародів, що живуть на Землі, не зважаючи на звання, раси й переконання”.

Ритор витягнув уперед шпагу, Сірано вколов об неї вказівний палець правиці і, коли виступила червона крапля, кров’ю підписав письмову клятву.

— Поздоровляю тебе, сину мій! Тепер ти доброносець! — проголосив Вершитель Добра. — Твої наміри віднині стануть нашою спільною справою, якої потребує нещасне людство, що його майже три десятиліття терзає кровопролитна війна святенників і владолюбців. Що скажеш, новий доброносцю, своїм братам?

Сірано на мить замислився. А потім прочитав свій сонет, присвячений Томмазо Кампанеллі, якого пізніше відішле в своєму трактаті до країни мудрих на іншій планеті, названій Сонцем.

ФІЛОСОФУ СОНЦЯ

Потік убивств країну запрудив

Во ім’я короля чи бога.

Великий той, хто совість забруднив

І золота найбільше в кого.

Добра шукач мандрує в диваках.

Мислителів ведуть на страту.

Повзи, лижи — не буде просто так,

Знайдеш підтримку у багатих.

Та в темінь ночі ступимо ми крок,