— Ти диви! — вигукнув Д'Артаньян. — Навряд чи Мушкетон міг виловити такі пляшки своїм зашморгом; до того ж, я бачу тут шпиговане фрикандо й філе з яловичини.

— Я набираюся сил, — сказав Портос, — авжеж, я мушу набиратися сил, бо ніщо так не виснажує людину, як ці кляті вивихи суглобів; чи доводилось вам коли-небудь вивихнути ногу, Атосе?

— Ніколи. Але я пригадую: якось в одній із сутичок на вулиці Феру мене поранили шпагою, і днів через п'ятнадцять-двадцять після того я почувався точнісінько так, як ви тепер.

— Але ж цей обід призначався не тільки для вас, мій любий Портосе? — спитав Араміс.

— А так, — відповів Портос — Я чекав у гості кількох дворян, які живуть по сусідству, але вони просили вибачення, що не зможуть приїхати. Ви пообідаєте за них, і я нічого не втрачу від цієї заміни. Гей, Мушкетоне! Принеси стільці й ще кілька пляшок.

— Чи знаєте ви, що ми зараз їмо? — спитав Атос через кілька хвилин.

— Ще б пак не знати! — відповів Д'Артаньян. — Я, наприклад, їм телятину, шпиговану артишоками й мозком.

— А я — бараняче філе, — обізвався Портос.

— А я — курячу грудинку, — відгукнувся Араміс.

— Ви помиляєтесь, панове, — статечно зауважив Атос, — ви їсте конятину.

— Та годі вам! — сказав Д'Артаньян.

— Конятину! — повторив Араміс, скривившись од відрази. Портос мовчав.

— Авжеж, конятину! Портосе, адже ми їмо конятину? Може, ще й разом з сідлом?

— Ні, панове, спорядження я зберіг, — мовив Портос.

— Ми всі варті один одного, — сказав Араміс — Можна подумати, що ми змовилися.

— Що вдієш, — зітхнув Портос — Мої гості так заздро позирали на цього коня, що я просто не хотів їх принижувати.

— До того ж, ваша герцогиня й досі на водах, чи не так? — спитав Д'Артаньян.

— На водах, — відповів Портос — Крім того, мій кінь так сподобався губернаторові, до речі, одному з тих добродіїв, яких я запросив сьогодні на обід, що я віддав йому цю благородну тварину.

— Віддав! — вигукнув Д'Артаньян.

— Боже! Авжеж віддав, саме віддав! — сказав Портос — Бо кінь коштував принаймні сто п'ятдесят луїдорів, а цей скнара ніяк не погоджувався заплатити мені за нього більше вісімдесяти.

— Без сідла? — спитав Араміс.

— Та без сідла…

— Зважте, панове, — втрутився Атос, — що саме Портос, як завжди, владнав свою справу найвигідніше з-поміж нас усіх.

Вибух реготу вкрай збентежив бідолашного Портоса. Та коли йому пояснили причину веселощів, він і собі гучно зареготав.

— То ми всі при грошах? — спитав Д'Артаньян.

— Тільки не я, — відповів Атос — Мені так сподобалось іспанське вино, яке ми пили з Арамісом, що я звелів перенести шістдесят пляшок до фургона, в якому їхали наші слуги, і це таки помітно спорожнило мої кишені.

— А я, уявіть собі, — сказав Араміс, — геть усе віддав на церкву в Мондидьє та на Ам'єнський монастир; до того ж, сплативши деякі невідкладні борги, я замовив обідні, які служитимуть по мені та по вас, панове, і які, я певен, підуть усім нам на користь.

— А мій вивих коліна? — вигукнув Портос — Може, гадаєте ви, він нічого мені не коштував? А рана Мушкетона? Я мусив запрошувати лікаря двічі на день — і він брав з мене подвійну плату, посилаючись на те, що цей дурень Мушкетон примудрився дістати кулю в таке місце, яке здебільшого показують тільки аптекарям. Ось чому я настійливо рекомендував йому надалі остерігатися таких ран.

— Авжеж, — сказав Атос, перезирнувшися з Д'Артаньяном та Арамісом, — я бачу, ви й справді великодушно обійшлися з бідолахою; таким і годиться бути доброму хазяїнові.

— Коротше кажучи, — вів далі Портос, — після того, як я розплачуся зі своїми боргами, в мене залишиться не більше тридцяти екю.

— А в мене — десять пістолів, — відгукнувся Араміс.

— Ну, — мовив Атос, — схоже на те, що ми крези порівняно з іншими. Скільки у вас залишилось од вашої сотні, Д'Артаньяне?

— Від моєї сотні? По-перше, п'ятдесят пістолів я віддав вам.

— Ви так гадаєте?

— Тисяча чортів!

— А-а, правда! Пригадую.

— По-друге, я заплатив шість пістолів корчмареві.

— Ну і здирник цей корчмар! Навіщо ви дали йому шість пістолів?

— Ви самі сказали, щоб я дав йому стільки.

— Ет, надто я добрий! Коротше кажучи — решта?

— Двадцять п'ять пістолів, — сказав Д'Артаньян.

— А в мене, — Атос вийняв з кишені якийсь дріб'язок, — у мене…