— Який заклад? — спитав кіннотник.

. — Стривайте, — мовив драгун і поклав свою шаблю, наче рожен, на два великі залізні тагани, під якими палав огонь, — я теж не маю нічого проти закладу. Гей, хазяїне! Мерщій підставте лист, а то сало буде капати у вогонь. Чого пропадати такій смакоті!

— Це прафта, — сказав швейцарець. — Гусячи шир душе смашно з фаренням.

— Отак! — полегшено зітхнув драгун. — А тепер поговорімо про заклад! Ми слухаємо вас, пане Атосе!

— На що ви хочете закластися? — спитав кіннотник.

— Ось послухайте! Я пропоную вам, пане де Бюзиньї, йти в заклад, — відповів Атос, — що ми — троє моїх друзів, добродії Портос, Араміс і Д'Артаньян, та я — поснідаємо в бастіоні Сен-Жерве й пробудемо там рівно годину, хвилина в хвилину, хоч би як ворог намагався вибити нас звідти.

Портос і Араміс перезирнулись, зрозумівши, що Атос має на гадці.

— Зглянься, — прошепотів Д'Артаньян на вухо Атосові, — адже нас там уб'ють.

— Нас неодмінно уб'ють, якщо ми не підемо туди, — відповів Атос.

— Слово честі, панове! — сказав Портос, зручніше вмощуючись на стільці й підкручуючи вуса. — Це, далебі, чудовий заклад.

— І тому я його приймаю, — підхопив пан де Бюзиньї. — Лишається тільки визначити умови.

— Вас четверо, панове, — відповів Атос, — і нас четверо; обід на вісім персон на вибір кожного — це вам підійде?

— Якнайкраще, — мовив пан де Бюзиньї.

— Я згоден, — кивнув головою драгун.

— І мені пітійте, — сказав швейцарець.

Четвертий учасник, який грав у цій сцені німу роль, нахилив голову на знак згоди.

— Ваш сніданок готовий, панове, — озвався корчмар.

— То принесіть його! — звелів Атос.

Корчмар приніс сніданок. Атос покликав Грімо, показав йому на великий кошик, що валявся в кутку зали, і жестом наказав загорнути в серветки принесену смаженю.

Грімо збагнув, що йдеться про сніданок десь на повітрі. Він узяв кошик, поклав у нього смаженю, поставив пляшки й повісив кошик на руку.

— Де ж ви збираєтесь снідати? — спитав корчмар.

— Чи вам не однаково? — відповів Атос — Аби за сніданок було заплачено.

І він величним жестом кинув на стіл два пістолі.

— Накажете дати здачі, пане офіцере? — спитав корчмар.

— Ні; додай тільки дві пляшки шампанського, а решту візьми собі за серветки.

Справа виявилася не такою вигідною, як корчмареві здалося спочатку, але він надолужив на тому, що поклав у кошик замість шампанського дві пляшки анжуйського вина.

— Пане де Бюзиньї, — сказав Атос, — зводите поставити ваш годинник за моїм чи накажете мені поставити свій за вашим?

— Будь ласка, добродію! — відповів кіннотник, виймаючи з кишені золотого годинника, оздобленого діамантами. — Зараз пів на восьму.

— У мене тридцять п'ять на восьму, — мовив Атос — Отже, мій годинник поспішає на п'ять хвилин проти вашого, добродію.

Вклонившись приголомшеним свідкам закладу, друзі рушили до бастіону Сен-Жерве в супроводі Грімо, що ніс кошик, і гадки не маючи, куди він іде. Звиклий беззастережно слухатися Атоса, він не насмілювався навіть спитати про це.

Поки друзі простували через табір, вони не обмінялися жодним словом; до того ж, слідом за ними сунула ціла юрба цікавих, які, почувши про заклад, хотіли знати, як ці четверо виплутаються зі скрути. Але, тільки-но друзі проминули смугу табірних укріплень та опинилися посеред чистого поля, Д'Артаньян, який і досі не збагнув, про що йдеться, вирішив, що наспів час з'ясувати обставини.

— Мій любий Атосе, — спитав він, — зробіть ласку й скажіть, куди ми йдемо.

— Як бачите, ми йдемо на бастіон, — відповів Атос.

— А що ми там робитимемо?

— Ви ж чули — ми маємо там поснідати.

— А чому ми не поснідали в «Гугеноті»?

— Бо нам треба поговорити про дуже важливу справу, а в «Гугеноті» повно людей, які тільки те й роблять, що приходять та виходять, вітаються та чіпляються з розмовами. В корчмі не можна спокійно порозмовляти й п'ять хвилин. Тут принаймні, — Атос показав на бастіон, — ніхто нам не заважатиме.

— Але мені здається, — сказав Д'Артаньян з тією розсудливістю, яка так природно поєднувалася в ньому з хоробрістю, — мені здається — ми могли б знайти для розмови якесь зручне місце в дюнах, на березі моря.