«П'яні молодики здійснили цей зухвалий злочин»; «Йому соромно за здійснений злочин», – читаємо в газетній замітці й дивуємось, навіщо тут ці врочисті слова здійснити й здійснений, коли оповідається про такі мерзенні вчинки, як злочини? Невже в нашій мові нема інших, підхожих слів? Адже дієслово здійснити або справдити каже про те, що якусь ідею чи думку, довгий час далеку від дійсності, пощастило, нарешті, обернути в дійсність: «Піонери Остерського району на Чернігівщині здійснили похід слідами партизанських загонів Великої Вітчизняної війни» («Літературна газета»); «Так сказати міг би я, але де сила, щоб оте справдити?» (В. Самійленко).

Навпаки, там, де кажемо про якусь звичайну побутову дію, а тим більше про якесь неподобство, дієслова здійснити, справдити не підходять і треба вдаватись до інших: учинити («Скільки не відмовлялась Палажка, мусила признатись, який їй бешкет учинили парубки; як їй уразили серце». – Ганна Барвінок; «Хто сміє тут крамолу учиняти і сварами бентежити народ?» – І. Кочерга), зробити («його захопило непереможне бажання зробити йому шкоду». – М. Коцюбинський), накоїти «А тепер накоїв біди, клопоту, хоч у хату не входь». – К. Гордієнко.)

Розуміється, і в перших фразах треба було написати: «…молодики вчинили цей зухвалий злочин», «йому соромно за вчинений (або зроблений, заподіяний) злочин».

Дієслова змарніти й схуднути на перший погляд видаються тотожними, одначе між ними є деяка різниця. Дієслово змарніти, охоплюючи своїм змістом і значення дієслова схуднути, більше вказує на втрату миловидності, зовнішнього гарного вигляду: «Подивися ти на мене – бач, як я змарніла» (Т. Шевченко), – а коли треба сказати, що мають на увазі й схудле лице, то додають – на лиці: «Невістка скаржиться, а на лиці не змарніла» (М. Номис). Дієслово змарніти може мати ще значення «зів'янути, зблякнути», стосуючись не тільки людської зовнішності: «А щоб наша червона китайка, гей, гей, червоніла, а щоб наша козацькая слава, гей, гей, не змарніла» (історична пісня).

Дієслово схуднути означає «спасти з лиця й тіла»: «Поки гладкий схудне, то худий здохне» (приказка).

Про те, що між дієсловами змарніти й схуднути є деяка різниця, свідчить фраза такого знавця української мови, як А. Кримський: «Він страшенно змарнів, схуд і зблід».

«Моя квартира знаходиться на другому поверсі»; «Діти цілий день знаходяться в теплому, світлому приміщенні»; «Острів Цейлон знаходиться в Індійському океані», – читаємо в сучасних оповіданнях, і в статтях, і навіть у підручниках, але в усіх цих фразах форми дієслова знаходитися стоять не на своєму місці. Це дієслово має в українській мові далеко вужчий семантичний діапазон, ніж у російській дієслово находиться, де ним користуються, щоб визначити місце перебування або географічне становище. Дієслова знаходитись, знайтись кажуть тоді, коли є потреба щось шукати: «Як ножем пробито, то знайдуться ліки, а як закохання – пропала навіки» (П. Чубинський); «Загубив учора шапку, й тільки сьогодні знайшлась вона на печі» (з живих уст), – або в таких фігуральних висловах, як: «Дитина знайшлася», цебто – народилась.

Коли мовиться про місце перебування когось чи чогось або географічне становище, тоді треба шукати інших українських слів: «Штаб полку містився в школі» (П. Панч); «Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст» (О. Гончар); «Цейлон лежить поблизу Індостану» (Українсько–російський словник АН УРСР).

Іноді можна випустити дієслово–присудок, маючи на думці особову форму дієслова бути, як те слід було б зробити в першому реченні: «Моя квартира – на другому поверсі». Можна сказати й так: «Моя квартира міститься на другому поверсі». У другій фразі слід написати: «Діти цілий день перебувають у теплому, світлому приміщенні», – а в третій: «Острів Цейлон лежить в Індійському океані».

У поточному мовленні ми часто вживаємо дієслів робити, зробити з іменниками, забуваючи, що складну конструкцію можна замінити одним словом. Читаємо: «Він зробив вигляд, що не розуміє»; «Геркулес зробив крок назад»; «Це зробило неприємне враження на всіх присутніх», – а можна й слід було тут висловитись: «Він удав, що не розуміє»; «Геркулес ступив крок назад»; «Це прикро вразило всіх присутніх» або «Це справило прикре враження на всіх присутніх».

В одному непоганому перекладі художнього твору з англійської мови читаємо: «Він зробив великий ковток і відчув, як рідина обволікає язик і він приємно німіє». Тут теж замість дієслова зробити й іменника треба послугуватись тільки дієсловом ковтати: «Бідна Леся, мабуть, добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху» (П. Куліш). Отож, перекладачеві слід було написати: «Він добре ковтнув…»

Принагідно варто нагадати, що російський вислів одним глотком буде по–українському не одним ковтком, як часом пишуть і кажуть, а відразу хильнув (вихилив), одним проковтом проковтнув.

Таке надуживання без потреби дієсловом зробити надає тексту одноманітності й звужує наші лексично–виражальні можливості, тим самим збіднюючи мову викладу. Наслідуймо краще взірці нашої класики й традиції живого народного мовлення: «Рустем був трохи блідий, хоч удавав веселого» (М. Коцюбинський); «Не взивай її циганкою, бо будеш битий! – кричить уже Андрій, удаючи з себе ображеного» (С. Васильченко); «Молодих туляків незвичайно вразила краса Києва» (І. Нечуй–Левицький).