На підлогу поклали труп молодої жінки з надзвичайно вродливим аристократичним обличчям, на якому застиг лише глибокий подив. У неї було пробито череп вище правого вуха. Напевне, смерть настала миттєво. На білій шиї видно було намисто з перлів. Вишукана чорна шовкова сукня була лише трохи роздерта внизу і від коміра до плеча. На оголеному плечі було видно родимку.

«Мов у тієї, — подумав Керн. — Але це… яка краса! — Керн нашвидку зміряв шию. — Як на замовлення».

Керн зірвав дороге намисто зі справжніх великих перлин, кинув його служкам і сказав:

— Я беру ось цей труп. Але тому, що в мене немає часу робити ретельний огляд трупів тут, то про всяк випадок я беру і ось цей, — він показав на перший труп дівчини… — Швидше, швидше. Загорніть їх у полотно і виносьте. Ви чуєте? Збирається натовп. Вам доведеться відчинити морг, і за кілька хвилин тут буде справжнісіньке стовпотворіння.

Трупи винесли, поклали в автомобіль і швидко завезли на квартиру Керна.

Усе необхідне для операції було вже заздалегідь наготовлене. День — точніше, ніч воскресіння Бріке настала. Керн не хотів гаяти ані хвилини.

Обидва трупи було обмито й занесено до кімнати Бріке загорнутими в простирадла і покладено на операційний стіл.

Голова Бріке аж нетямилася з нетерпіння поглянути на свої майбутнє тіло, але Керн навмисне поставив стола так, щоб голова не бачила трупів, поки не буде закінчено всіх приготувань.

Керн швидко проробив відсічення голів трупів. Ці голови було загорнуто в парусину, І Джон їх виніс. Краї зрізів та стіл вимито, тіла приведені до ладу.

Ще раз критично оглянувши тіла, Керн заклопотано покрутив головою. Тіло з родимкою на плечі мало бездоганні форми й особливо вигравало в порівнянні з тілом «камеристки», — ширококостим, неоковирним, кепсько скроєним, зате міцно зшитим. Бріке, звичайно, обере тіло цієї аристократичної Діани. Однак, уважно оглядаючи тіло, Керн помітив у Діани, як він назвав її, один дефект: на ступні правої ноги була невеличка рана, зроблена якимсь залізним гостряком. Великої небезпеки це не являло. Керн припік рану, боятися зараження крові ще не було підстав. Та все ж за успіх операції з тілом «камеристки» він був значно певніший.

— Поверніть голову Бріке, — сказав Керн, звертаючись до Лоран. Щоб Бріке не заважала своїм пащекуванням під час приготувань, їй заткнули рота, тобто закрутили балон зі стиснутим повітрям. — Тепер можна пустити повітряний струмінь.

Коли голова Бріке побачила трупи, вона крикнула так, ніби зненацька опеклася. Очі її розширились від жаху. Один із цих трупів повинен стати її власним тілом. Уперше гостро, до болю відчула вона всю незвичайність цієї операції і почала вагатися.

— Ну, що ж ви? Як вам подобаються тру… ці тіла?

— Я… боюся… — прохрипіла голова… — Ні, ні, я не думала, що не так страшно… я не хочу…

— Не хочете? В такому разі я пришию до трупа голову Тома. Тома стане жінкою. Ви хочете, Тома, зараз же мати тіло?

— Ні, почекайте, — злякалася голова Бріке. — Я згодна. Я хочу мати он те тіло… з родимкою на плечі.

— А я вам раджу обрати ось це. Воно не таке гарне, але без жодної подряпинки.

— Я не прачка, я артистка, — гордо сказала голова Бріке. — Я хочу мати гарне тіло. І родимка на плечі… Це так подобається чоловікам.

— Хай буде по-вашому, — відповів Керн. — Мадемуазель Лоран, перенесіть голову мадемуазель Бріке на операційний стіл. Зробіть це обережно, штучний кровообіг голови не повинен припинятися до останньої хвилини.

Лоран робила останні приготування голови Бріке. На обличчі Бріке був вираз надзвичайного напруження і хвилювання. Коли голову перенесли на стіл, Бріке не витримала і раптом закричала так, як вона ще ніколи не кричала:

— Не хочу! Не хочу! Не треба! Краще вбийте мене! Боюсь! А-а-а-а!..

Керн, не перериваючи своєї роботи, різко гукнув до Лоран:

— Швидше закрутіть повітряний кран! Введіть до живильного розчину гедонал, і вона засне.

— Ні, ні, ні!

Кран закручено, голова змовкла, але продовжувала ворушити губами і дивитися з ви-і. разом жаху і благання.

— Пане професоре, чи можемо ми робити операцію проти її волі? — запитала Лоран.

— Зараз не час займатися етичними проблемами, — сухо відповів Керн. — Вона потім сама нам дякуватиме. Робіть свою справу або йдіть і не заважайте мені.

Але Лоран знала, що піти вона не може. — без її допомоги результат операції був би ще більш сумнівним. І вона, переборовши себе, продовжувала допомагати Керну. Голова Бріке так тіпалася, що трубки ледве не випали з кровоносних судин. Джон прийшов на допомогу і. притримував голову руками. Поступово посмикування голови припинилось, очі заплющилися: подіяв гедонал.

Професор Керн розпочав операцію.

Тишу порушували тільки короткі накази Керна, який вимагав того чи того хірургічного інструменту. Від напруження у Керна на лобі спухли жили. Він пустив у хід усю свою блискучу хірургічну техніку, поєднуючи швидкість із надзвичайною ретельністю й обережністю. При всій своїй ненависті до Керна Лоран не могла цієї хвилини не захоплюватися ним. Він працював, як натхненний артист. Його спритні чутливі пальці творили чудеса.