— Навіть підпису немає.

— Зверніть увагу, — сказав Ларе, — на почерк. Це почерк Анжеліки, хоч дещо і змінений. Так могла б написати Анжеліка, коли б вона писала в сутінках або в неї боліла рука: більшими літерами, більш розгонисто.

— Але все-таки, як це трапилось? Як вона могла втекти?

— На жаль, вона втекла від Керна, щоб тепер втекти від мене до Керна. Коли я приїхав сюди і побачив, що клітка спорожніла, я ледве не вбив доглядальницю. Але вона пояснила, що її саму введено в оману. Бріке, з зусиллям підвівшись, підійшла до телефону і викликала мене. То була хитрість. Мене вона не викликала. Порозмовлявши по телефону, Бріке сказала доглядальниці, що я нібито все влаштував і прошу її негайно їхати до лікарні. І Бріке попрохала доглядальницю викликати автомобіль, потім з її поміччю дісталась до машини й поїхала, відмовившись від послуг доглядальниці. «Це недалеко, а там мені допоможуть санітари», — сказала вона. І доглядальниця була цілком певна, що все робиться за моїм розпорядженням і з мого відома. Артуре! — раптом вигукнув Ларе, знову розхвилювавшись. — Я іду до Керна негайно. Я не можу залишити її там. Я вже викликав телефоном свою машину. Їдьмо разом, Артуре!

Артур пройшовся по кімнаті. Яке несподіване ускладнення! Нехай навіть Бріке вже розповіла все, що знала про дім Керна. Та все ж її поради були б потрібні й надалі, не кажучи вже про те, що вона сама була доказом проти Керна. І цей знавіснілий Ларе. Тепер він поганий помічник.

— Послухайте, друже мій, — сказав Артур, поклавши руки художникові на плечі. — Зараз, більш ніж будь-коли, нам необхідно як слід опанувати себе й утриматись від ризикованих учинків. Що зроблено, те зроблено. Бріке у Керна. Чи варто нам передчасно тривожити звіра в його лігві? Як ви гадаєте, чи розповість Бріке Керну про все, що трапилося з нею відтоді, як вона втекла від нього, про наше знайомство з нею і про те, що ми багато чого знаємо про Керна?

— Можу заприсягтися, що вона нічого не скаже, — переконано відповів Ларе. — Вона дала мені слово там, на яхті, і не один раз повторювала, що збереже таємницю. Тепер вона виконає це не тільки під впливом страху, але й… з інших мотивів.

Артурові були зрозумілі ці мотиви. Він уже давно помітив, що Ларе виявляв все більше й більше уваги до Бріке.

«Бідолашний романтик, — подумав Доуель, — щастить йому на трагічну любов. Цього разу він втрачає не лише Анжеліку, але й кохання, яке ледве встигло народитися знов. Однак ще не все втрачено».

— Майте терпіння, Ларе, — сказав він. — У нас спільна мета. Об’єднаймо ж наші зусилля й поведімо обережну гру. В нас два шляхи: або завдати Кернові негайного удару, або постаратися спочатку стороною довідатись про долю голови мого батька і про Бріке. Після того, як Бріке втекла від нього, Керн має бути пильним. Коли він ще не знищив голови мого батька, то, напевне, добре сховав її. Знищити ж голову можна за кілька хвилин. Щойно поліція почне грюкати в його двері, він знищить усі сліди злочину, перше ніж відчинить їй. І ми нічого не знайдемо. Не забудьте, Ларе, що Бріке теж «сліди злочину». Керн робив незаконні операції. До того ж він незаконно викрав тіло Анжеліки. А Керн — людина, яка не зупиниться ні перед чим. Адже насмілився він потай від усіх оживити голову мого батька. Я знаю, що батько дозволив у заповіті анатомувати своє тіло, але я ніколи не чув, щоб він погоджувався на експеримент з оживленням своєї голови. Чому, Керн приховує від усіх, навіть від мене, те, що голова існує? Для чого вона потрібна йому? І для чого потрібна йому Бріке? Може, він займається вівісекцією[1] над людьми і Бріке відіграє для нього роль кролика?

— Тим більше її треба якнайшвидше врятувати, — гаряче заперечив Ларе.

— Так, врятувати, а не наблизити її смерть. А наш візит до Керна може прискорити цей фатальний кінець.

— Але що ж робити?

— Іти іншим, повільнішим шляхом. Постараємось, щоб і цей шлях був якнайкоротший. Марі Лоран може дати нам корисніші відомості, ніж Бріке. Лоран знає планування будинку, вона доглядала голови. Можливо, вона розмовляла з моїм батьком… тобто з його головою.

— То везіть сюди швидше Лоран.

— На жаль, її теж необхідно спершу звільнити.

— Вона у Керна?

— У лікарні. Напевне, в одній з тих лікарень, де за добрі гроші тримають під замком таких самих хворих людей, як і ми з вами. Нам доведеться чимало попрацювати, Ларе. — І Доуель розповів своєму другові про побачення з матір’ю Лоран.

— Клятий Керн! Він сіє навколо себе нещастя й жах. Ну, хай лише потрапить мені до рук…

— Постараємось, щоб він таки потрапив. І перший крок до цього — нам треба побачитись із Лоран.

— Я негайно їду туди.

— Це було б необачно. Нам особисто треба показуватися лише в тих випадках, коли іншого виходу немає. Поки що скористаємось послугами інших людей. Ми з вами повинні бути своєрідним таємним комітетом, який керує діями своїх людей, але сам невідомий ворогові. Треба знайти надійну людину, яка поїхала б до Ско, роззнайомилася з санітарами, доглядальницями, кухарями, сторожами, — з ким лише виявиться можливим. Коли пощастить підкупити хоч одного, справу можна вважати наполовину зробленою.