Шрифт:
13. Коли невеликі крамниці щільно зачинили жалюзі, а в супермаркетах на тебе дихало холодом дуло автомата в руках чужинця.
14. Коли страшно жити, тому відчуваєш на собі, яке то солодке слово «життя».
15. Коли ми всі швидко навчилися тримати язика за зубами і розмовляти впівголоса, бо не знали, хто поруч із тобою – свій чи чужий.
16. Коли відчувала себе беззахисною і безпорадною, бо на землі, яку полив своєю кров’ю мій рідний дід 1943 року, звільняючи її від загарбників, з’явилися чужинці й прийшло жахливе усвідомлення, що дідової перемоги вистачило на сімдесят із гаком років.
17. Коли не знала, чи настане для мене завтра.
18. Коли слово «Росія» перестало асоціюватися з Лермонтовим та Пушкіним, натомість поєдналося з Бєсом, Мозговим, Бабаєм та іншою нечистю.
19. Коли оголилися всі почуття і я осягнула, як щиро, до щему в серці люблю свою Україну, традиції народу, народні пісні, вбрання, звичаї, коли на собі відчула, що значить усе це втратити.
20. Коли прийшло розуміння, наскільки мені дорогий двоколірний прапор, як його не вистачає (раніше не надавала цьому особливого значення) – і який огидний триколор.
21. Коли виникло бажання написати книгу не для того, аби «почули Донбас», а щоби правдиво викласти події в цьому регіоні.
22. Коли щодня мешканці масово покидали місто, ми з чоловіком не вагаючись прийняли рішення лишитися тут, незважаючи на те, яка доля спіткає нас, бо Сєвєродонецьк [1] – НАШЕ місто і ми живемо на СВОЇЙ землі.
Моє рідне місто, народжене серед пісків і збудоване з піску! Обласкане суховіями і зігріте пекельним сонцем… Ти маєш магнетичну силу: хто потрапив до тебе одного разу, той уже не покине. Ти вабиш своїми стрункими вулицями, широкими проспектами, своєрідною архітектурою.
1
Сєвєродонецьк – саме таку назву вживають жителі цього міста і використовують в офіційних документах. Орфографічна норма – Сєверодонецьк.
Моє любе місто, зболене, зранене, зраджене, обдурене, зґвалтоване! На твоєму тілі ще лишилися рубці від гусениць військової техніки та рани від вирв, але ти вже звільнене і можеш дихати легко. Ти знову всміхаєшся сонцю, поблискуючи золотавими дзвіницями церков, підводиш голову до неба. Ти все ще здригаєшся від вибухів, що лунають неподалік, і в твоїй пам’яті ще свіжі спогади про нещодавні події.
Моє місто! Твої руки-мости ще кровоточать, але ти вже гостинно простягнуло руку помочі біженцям. Ти вбране у синьо-жовті прапори, що їх полощуть східні вітри, хоча нещодавно здивовано поглядало на штандарти чужинців.
Моє миле місто! Кожен з нас винний перед тобою, тож прости, що не вберегли, не змогли, не захистили. Радій разом з нами кожному мешканцю, який повернувся додому з чужини, і першому крику новонародженого. Пробач тим, хто помилявся, хто ходив на референдум і зустрічав хлібом-сіллю окупантів. Даруй вічну славу тим, хто поклав голову за твою свободу.
Моє любе місто! Ми всі разом допоможемо тобі здолати вірус сепаратизму. Сонячні промені вб’ють мікроби, і ти вже не будеш злякано дивитися на світ темними очима-вікнами і протягнеш руки-гілля до чистого мирного неба. Знай: ми любимо тебе і ніколи не покинемо!
Збіг прізвищ та імен мешканців міста прошу вважати випадковим, окрім прізвища полковника Олександра Радієвського
І настане час, коли один скаже: «Слава Україні!» – і мільйони відповідатимуть: «Героям Слава!»
Частина перша
Любіть Україну, як сонце любіть, Як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди.
Розділ 1
Настя прийшла з роботи стомлена – нічна зміна видалася неспокійною. Постійно виходило з ладу старе обладнання. З полегшенням передала зміну своєму чоловікові, тепер його черга попрацювати.
Настя з неабияким задоволенням прийняла душ. Добре, що поки є гаряча вода, бо із закінченням опалювального сезону в Сєвєродонецьку її вимкнуть. Почнеться сезон каструльок з окропом. Скільки часу збираються установити вдома електробойлер для підігріву води, та все відкладається на потім. Завжди не вистачає то часу, то грошей, то бажання щось змінити. А треба! Конче потрібно влітку зробити хоча б якийсь косметичний ремонт у цій сорокарічній трикімнатній старушенції-хрущовці. Досить шукати собі виправдання на кшталт того, що їх у цій квартирі, як оселедців у бочці. Врешті-решт, діти можуть пожити влітку в матері в селі.
А чому б і ні? Село тихе, зовсім поруч, привітне, повітря свіже і чисте, є ліс і річка. Матері допоможуть по господарству, і їм життя на незабрудненій хімічними заводами території піде на користь. Свекруху нікуди не виселиш із її кімнати, хіба що сонну винести разом з ліжком. Цілими днями сидить перед телевізором, прикипіла до нього і клацає пультом з ранку до вечора. Щоправда, щоранку та щовечора у неї за розкладом посиденьки з подружками біля під’їзду. Іноді вони затягуються на кілька годин, іншого разу вистачає й півтори. Усе залежить, скільки і чого за добу відбулося в будинку, у сусідніх помешканнях, у місті, загалом у країні та з родичами в інших містах. Дізнатися про те, хто до кого приходив, де ночував, з ким спить і чия донька хвойда, – то святе. Хоча останнім часом розмови починаються, як і всюди, з обговорення останніх новин, які відбулися в країні, тобто з дворової політінформації. І хоч кого візьми з тих бабусь – кожна і політолог, і економіст, а часом і сам президент.