Кілька тижнів потому, іншого туманного дня, коли Сара увійшла до своєї вітальні, вона побачила зворушливе видовище. У її власному улюбленому кріслі перед коминком спала Беккі. На її носі красувалася пляма від попелу, такими ж плямами був поцяткований фартух. З голівки майже зсунувся ковпак, а на підлозі біля ніг стояв порожній ящик для вугілля — зовсім змучена від важкої праці, дівчинка заснула. Її послали нагору прибрати спальні до вечора. Кімнат було дуже багато, тож їй довелося бігати цілісінький день. Сарині кімнати маленька служниця залишила насамкінець. Вони не були схожі на інші кімнати, прості й порожні. Вважалося, що звичайним ученицям годиться вдовольнятися найнеобхіднішим. А Сарина затишна вітальня здавалася посудомийці острівком розкоші, хоча це була просто мила, яскрава кімнатка. Зате там були картини і книги, й різні цікавинки, привезені з Індії, а ще диван і велике м’яке крісло. У власному кріселку сиділа Емілі з виглядом богині. У кімнатці завжди горів вогонь у коминку за гарно начищеною решіткою. Беккі приберігала цю вітальню насамкінець своєї денної роботи, бо для неї заходити сюди було відпочинком, і вона завжди сподівалася урвати кілька хвилинок для себе — просто вмоститись у м’яке крісло, дивитися поперед себе і думати про прихильну долю дитини, якій пощастило жити в таких умовах і яка може, коли надворі холодно, ходити в гарненьких капелюхах і пальтах, аж на неї хочеться кинути швидкий погляд крізь огорожу.

Цього вечора, коли Беккі присіла, її натомлені ніжки охопило чудове, чарівливе відчуття полегшення. Здавалось, ніби воно поширилося на все її маленьке тіло. Від вогню віяло теплом і затишком, спокій огорнув її, наче чари, і доки служниця дивилася на розпечені вуглинки, легка усмішка блукала її замурзаним обличчям, а потім голівка схилилася, очі заплющились, і дівчинка сама не помітила, як заснула. Вона була в кімнаті не більше десяти хвилин, коли увійшла Сара, але здавалося, ніби Беккі поринула в такий міцний сон, як Спляча Красуня, огорнена дрімотою вже сотню років. Проте вона — бідолашна — зовсім не скидалася на Сплячу Красуню. Беккі виглядала як негарна, худорлява, вбрана у лахміття служниця.

Сара настільки відрізнялася від неї, що здавалася створінням з іншого світу.

Цього вечора в неї був урок танців, а такі вечори вважалися у пансіоні неабиякою подією, хоча й відбувалися щотижня. Учениці вбирались у свої найкращі сукні, а оскільки Сара танцювала дуже добре, вона чекала уроків із великим нетерпінням і загадувала Марієт, щоб та вбирала її у найделікатніше і найвишуканіше вбрання.

Сьогодні Сара була вбрана у рожеву сукню, а ще Марієт купила кілька справжніх бутонів, щоб зробити вінок і прикрасити ними темні кучері. Дівчинка вчила новий чудовий танок, у якому вона, здавалося, пурхала кімнатою, наче великий рожевий метелик, і від цих розваг її обличчя щасливо світилося.

Коли вона увійшла до кімнати — ніби запливла, зробивши кілька танцювальних па, — то раптом побачила Беккі, з голови якої майже сповз ковпак.

— Ой! — скрикнула Сара, угледівши її. — Бідолашна!

Вона зовсім не розсердилась, побачивши у своєму улюбленому кріслі тьмяну обірвану постать. Кажучи правду, Сара навіть зраділа, що знайшла її тут. Коли всіма зневажена героїня її оповіді прокинеться, вона зможе з нею поговорити. Сара тихенько підійшла поближче і спинилася, дивлячись на неї. Беккі засопіла уві сні.

— Краще, щоб вона прокинулася сама, — міркувала Сара. — Мені би не хотілось будити її. Але міс Мінчін страшенно розлютиться, якщо знайде її тут. Зачекаю ще кілька хвилин.

Сара присіла на край столу, чеберяючи своїми тендітними, вбраними у рожеве ніжками, і думала, що ліпше зробити. Міс Амелія могла увійти будь-якої миті, і якби це сталося, Беккі неодмінно б лаяли.

«Але ж вона так стомилася, — думала Сара, — так стомилася!»

Палаюча вуглинка миттю увірвала її роздуми. Вона відламалась від великого шматка й упала на решітку. Беккі прокинулась і розплющила очі, злякано хапаючи повітря. Вона не знала, що заснула, — просто сіла на хвильку й відчула приємне тепло та світло. І ось вона із шаленим переляком уже дивиться на гарненьку ученицю, яка примостилась неподалік від неї і схожа на рожеву фею, а в її очах світиться цікавість.

Беккі підскочила і схопила свій ковпак. Вона відчула, що він збився набакир, і тепер гарячково намагалася виправити ситуацію. Ох, оце так вона влипла в халепу! Вона про це неодмінно пошкодує! Це ж треба — заснути в кріслі панночки! Та її виженуть з роботи, оком не встигне змигнути, ще й нічого не заплатять.

У Беккі вирвався згук, схожий на здавлене ридання.

— Міс, міс! — почала пояснювати вона, затинаючись. — Пробачте, міс! Я не хотіла, правда, міс!

Сара зіскочила зі столу і підійшла поближче.

— Не бійся! — сказала вона, так само, як сказала би будь-якій маленькій дівчинці. — Це дрібниці, не варті уваги.

— Я не збиралася цього робити, міс, — промовляла Беккі. — Просто від вогню йшло тепло, а я так натомилася. Я не навмисно!

Сара дружньо засміялася і поклала свою руку на плече служниці.

— Ти просто стомилася, — мовила вона, — і не могла зарадити своїй утомі. Ти ще й досі повністю не прокинулась.

Як же бідолашна Беккі дивилась на неї! Якщо по правді, вона ще ніколи не чула, аби з нею так привітно, мило розмовляли. Їй увесь час наказували або повчали, чи ж примушувати дотримуватися певних правил. А ця дівчинка — така чудова в рожевій танцювальній сукні — дивилася на неї, ніби зовсім не звинувачуючи її. Так, наче Беккі й справді мала право стомитися і навіть заснути! А дотик ніжної ручки до її плеча був найдивовижнішим з усього, що вона будь-коли відчувала.

— А ви, міс, ви не… Ви не сердитесь на мене? — зітхнула Беккі. — Ви не розкажете хазяйці?

— Ні! — вигукнула Сара. — Звісно, не розкажу.

Вираз гіркоти й страху на перемащеному вугіллям обличчі пробудив у Сариному серці невимовне співчуття. У її голівці закрутилися химерні думки. Вона торкнулася ручкою щоки Беккі.

— Знаєш, — сказала Сара, — ми однаковісінькі. Я така ж маленька дівчинка, як і ти. Це просто нещасливий збіг обставин, що я не опинилась на твоєму місці, а ти — на моєму.