— А ще нам потрібне щось замість цукерниці, — щебетала Сара. — Ага! — вона знову підбігла до скрині. — Пригадую, я бачила щось таке!

Наступною знахідкою виявився просто моток шерстяних ниток, загорнутий у тоненький червоно-білий папір. Клаптики обгорткового паперу миттю були скручені в невеличкі блюдця — їх Сара поставила поряд із підсвічником, прикрашеним квітами, що лишились, із гірлянд. Лише чари могли перетворити на щось незвичайне старенький стіл, накритий червоною шаллю й заставлений різним непотребом зі скрині, яку давно не відкривали. Але Сара відступила крок назад і окинула все це сяючим поглядом — вона бачила, як відбувається диво. Беккі й собі дивилась із захватом, а потім стишено спитала:

— А тепер тут, — припустила вона, озираючи горище, — уже не Бастилія? Була тюрма, а тепер стало щось інше?

— Так, так! — підхопила Сара. — Зовсім інше! Це бальна зала!

— Нічо собі, міс! — вихопилось у Беккі. — Дальна зала! — і вона озирнулася, щоб іще раз окинути дива збентеженим поглядом.

— Бальна зала, — виправила Сара. — Велике приміщення, де відбуваються бенкети. У бальній залі має бути висока склепінчаста стеля, і спеціальна галерея для музик, і величезний камін, де горять дубові дрова, і канделябри з восковими свічками, що поблискують звідусіль.

— Нічо собі, міс Сара! — знову зітхнула Беккі.

Тут відчинилася двері, й увійшла Ерменґарда, перевалюючись під вагою своєї ноші. Вона озирнулась і на радощах аж скрикнула. Увійшовши з холодного темного коридору, дівчинка несподівано опинилася перед чудовим бенкетним столом, накритим червоною скатертиною, оздобленим білими серветками, та ще й заквітчаним, — приготування вдалися на славу.

— Саро! — вигукнула вона. — Ти найрозумніша дівчинка серед усіх, кого я знаю!

— Правда ж, гарно? — усміхнулася Сара. — Усе це знайшлось у моїй старій скрині. Я попросила поради в чарів, і вони порадили мені пошукати там.

— Заждіть, міс, — втрутилася Беккі, — заждіть, хай міс Сара вам усе розкаже. Це все не просто так… Міс, прошу вас, розкажіть їй! — повернулась вона до Сари.

І Сара все розповіла подрузі. Чари допомагали їй, втілюючи фантазії: Ерменґарда майже бачила золоті тарілки, склепінчасту стелю, палаючі дрова в каміні, поблискування свічок із воску. Із пакунка дівчатка дістали наїдки: глазуровані тортики, фрукти, цукерки й наливку — усе було готово до початку бенкету.

— У нас справжня вечірка! — вигукнула Ерменґарда.

— Їжа, як у самої королеви, — зітхнула Беккі.

І раптом Ерменґарді сяйнула чудова думка:

— Знаєш що, Саро, — сказала вона. — А давай будемо думати, ніби ти принцеса, і в нас королівський бал.

— Але ж це твій бенкет, — заперечила Сара. — І принцесою маєш бути ти, а ми будемо твоїми фрейлінами.

— Ні, я не можу, — не погодилась Ерменґарда. — Я занадто гладка, в мене не вийде. Принцесою будеш ти.

— Добре, якщо ви так наполягаєте, — сказала Сара.

Зненацька вона підхопилась і підбігла до іржавої решітки коминка.

— Тут зібралось багато паперу й різного сміття, — вигукнула дівчинка. — Якщо ми його запалимо, воно кілька хвилин погорить, а нам здаватиметься, ніби це справжній вогонь.

Сара запалала сірник, й за мить спалахнуло привітне полум’я, що освітило всю кімнату.

— Коли воно згасне, — сказала Сара, — ми вже й забудемо, що вогонь несправжній.

Вона стояла біля танцюючих язиків полум’я і усміхалась.

— Правда ж, усе здається справжнім? — мовила дівчинка. — Тепер можемо починати наш бенкет.

Сара попрямувала до столу. Милостиво змахнула рукою, запрошуючи Ерменґарду й Беккі, — вона вже цілком поринула в свої мрії.

— Проходьте, вельможні пані, — казала Сара щасливим, замріяним голосом, — і займайте місця за бенкетним столом. Мій шляхетний батько, король, подався у далеку мандрівку, а перед тим наказав мені влаштувати для вас бенкет.

Потім Сара ледь повернула голову, спрямувавши погляд у куток кімнати.

— Агов, менестрелі! Мерщій беріть віоли й фаготи та зіграйте нам! У принцес, — швиденько пояснила вона Ерменґарді й Беккі, — на бенкетах завжди грають менестрелі. Уявімо, що там, у кутку, ложа для менестрелів. А тепер починаймо.

Ледве дівчатка встигли взяти по шматку торта — навіть не відкусили й по крихті, — як раптом усі троє підхопились на ноги й повернули сполотнілі обличчя до дверей, прислухаючись.

Хтось піднімався сходами. Не лишилося жодного сумніву щодо того, хто це був. Усі троє впізнали злу, важку ходу і зрозуміли, що чарівний вечір скінчився.

— Це хазяйка! — здавленим голосом мовила Беккі, і шматок торта випав з її руки просто на підлогу.

— Так, — сказала Сара. Її очі розширились від несподіванки й видавались величезними на худенькому блідому обличчі. — Міс Мінчін нас викрила.