— Така обізнаність із міжнародним морським правом робить вам, містере Ікс, честь, — сказав Кім Михайлович і додав — От тільки не зрозуміло: чого ж ви, знаючи про ту Хартію, не дотримуєтесь її принципів. Ще більше — вчиняєте розбій. З давніх-давен напад у відкритому морі на людей вважався піратством. А з піратами, як відомо, розмова коротка — зашморг і на рею!

На якусь мить у боксі запала тиша. Лише було чути одноманітне поклацування апаратів та гудки зумерів.

— Комодоре! — процідив крізь зуби «вершник» підводного «коня-мустанга». — Ви забули найголовніше…

— Ха-ха-ха! — заревів людиноробот, містер Бетлер.

— Ви забули, — докінчив той, — що делегація Сполучених Штатів Америки категорично відмовилася підписувати Конвенцію з морського права.

— Знаю, — з сарказмом відказав Кім, — Вашому поріддю агресорів більше припало: ніж чи бомбу в руки — і, як розбійники, на дорогу. Що ж, ви, містере, лжепредставник компанії «Шелл», а точніше гоп-компанії, яка прагне панувати над світом, уже довели: для людей ви — оскаженілі вовки! Як там у вас, у Техасі, звуться вовки? — запитав. — Койоти, чи що?

— Койотів у Техасі немає, — виявив неабияку обізнаність «нафтодобувач» про вовків.

— У лісах, можливо, й немає — койоти водяться в Північній Америці. Але двоногі хижаки є й на півдні Штатів. Свідчення тому — ви, містере Ікс, і вся ваша гоп-компанія!

— Звідки відомо, що ми — американці?

— Видно пана по халявах! — відповів за Кіма Михайловича Данило.

— Тільки вони, Даню, не з того племені, що наші улюбленці Том Сойєр і Гекльберрі Фіни, — підтримав товариша я. — Аби Марк Твен дізнався про «діяння» своїх землячків, він би, мабуть, вигукнув: «Боже, мені соромно, що я американець!»

— Припиніть анти… анти… анти, — ніби в механізмі щось заїло, повторював те саме містер Бетлер. — Антиамериканську пропаганду! — нарешті вичавив він.

— Отже, що шукала Міжнародна експедиція «Гондвана» в Індійському океані, поблизу Дієго-Гарсії та Носі Мазави?

Наш командир, Кім Михайлович, ніби обдумував, що ж відповісти, — поки що мовчав, не проронивши жодного слова.

«Он які вони, значить, насправді, нафтопромисловики! — подумав я. — Ось що їх цікавить і куди вони хилять». Не було сумніву — ми потрапили в зміїне — підводне! — кубло тих, хто намагається перетворити Індійський океан, його острови на військовий плацдарм, щоб із нього вести агресію.

Пригадую, перед самим відплиттям із рідного порту до нас на «Садко» завітав лектор-міжнародник. Він багато розповідав про країни світу. Зупинився і на тих, які ми збиралися відвідати — Японію, Сінгапур, — та повз які будемо проходити.

Мова тоді зайшла і про архіпелаг Чагос.

— Якщо вірити мандрівникам, які побували на островах Індійського океану, до речі, й видатному англійському природознавцю минулого століття — Чарлзу Дарвіну, що плавав там на кораблі «Бігл», — сказав лектор, — то суходоли ті дуже мальовничі. Архіпелаг Чагос — також.

— Атол Дієго-Гарсія, — вів далі він, — крайній на південному сході того архіпелагу. На ньому розташовано великий і кілька менших острівців. Найбільший — Діего-Гарсія.

Раніше острів належав державі Маврікії, потім перейшов у англійське володіння. І пішли торги! Звідти силоміць вивезли тубільне населення, а Сполучені Штати Америки, заплативши Англії одинадцять з половиною мільйонів доларів, збудували там військову базу.

Як ви знаєте, янкі діють хитро й підступно. Спочатку поставлять ногу, а потім і другу. Так воно вийшло й з Дієго-Гарсія. Американці запевняли, що хочуть організувати на острові лише центр зв'язку для свого військово-морського флоту. Коли ж той центр заснували, військове відомство США — Пентагон, — фінансувавши мільйони й мільйони доларів, відразу заходилося укріплювати базу. Збудували аеродром, сховища пального. Саму лагуну колись чарівного куточка землі, зруйнувавши й розширивши, перетворили на стоянку авіаносців і оснащених ядерною зброєю підводних човнів.

«Дієго-Гарсія — піратський авіаносець США» — так назвала одну із статей алжірська газета «Ель-Муджахір», — закінчив свою розповідь лектор-міжнародник.

…«Садко» разом з іншими дослідними суднами шукав Гондвану.

— Хоч архіпелаг Чагос і перетинає нам шлях, проте краще обійдемо його стороною. Право на борт, да Гама! — наказав капітан.

Потім я вийшов з ходової рубки і спустився в каюту.

Штормило. Мій талісман — гумовий морячок, Сіндбад-мореходець, розгойдувався збоку вбік, тицяючись носом у скло ілюмінатора.

«Десять градусів південної широти, сімдесят чотири градуси східної довготи», — подумки не переставав я називати координати, про які, чув, говорив на містку наш штурман — ми були якраз на траверзі Дієго-Гарсія.

Мій кумедний морячок… Десь поряд загадкові тропічні острови, про які ото розповідав і лектор. І мені мимоволі спала на пам'ять арабська казка про багдадського купця Сіндбада, іменем якого я назвав свій талісман. Згадалася третя подорож Сіндбада.

Та подорож, як розповідається в «Тисячі й одній ночі», проходила десь у цих водах… Двадцять днів і двадцять ночей плив корабель. А на двадцять перший схопилася буря, і хвилі змили з палуби всіх матросів. Урятувався лише Сіндбад.