Шрифт:
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Срочним образом прадав назад вішкі, доклав із лічних сбєрєженій і пішов каятіся.
Входять головний комуняка Пьотр Ніколаєвіч і його таваріщь Адам Іванович.
ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. Єслі шо — я в апазіції.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так ти уже не з нами?
ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. А я нікагда с вамі нє бил. В смислє голосовал с вами, но бил с народом.
АДАМ ІВАНОВИЧ. Так, Вікторе Федоровичу, ми ніколи не зраджували своїх ідеалів. У нас ділова пропозиція. Чи не могли б ви переписати свій золотий унітаз на нашу партію?
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не по-о-няв! Дак там уже повстанці усьо ізгадили.
АДАМ ІВАНОВИЧ. Нічого, ми почистимо. У нас тепер новий лозунг: «Комунізм — це золотий унітаз у кожній квартирі». А з огляду на те, що до влади прийдуть нові лідери, ми цей унітаз установимо на постаменті замість Лєніна. І напишемо: «Тут сидів Ю. В. Луценко».
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Хіба ж він там сидів?
АДАМ ІВАНОВИЧ. Ну, там, де він раніше сидів, уже готуються до нових постояльців.
Заповзає Сірьожа, головний адміністратор Віктора Федоровича.
СІРЬОЖА. Віктор Фьодоровіч, там ето — тушкі.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нє надо, я уже обідав.
СІРЬОЖА. Да нє — тє, шо дєпутати. Ім же нєчєво тєрять. Обєщалі стоять на смєрть.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо? Гони їх на хєр! Я не шлєпер.
Заходить Віктор Андрійович із вуликом.
ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. Вікторе Федоровичу, рідненький! (Лізе цілуватися.)Ось погляньте! Тіки це й вдалося врятувати! Уявляєте, яка це стихія? Просто нова Коліївщина! Повідкривали усі мої вулики з криком «Свободу бджолам!»
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нашо ти мені це притягнув?
ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. У мене план. Коли нас візьмуть в облогу, ми цих бджіл теж випустимо і будемо їсти мед. А коли вони підуть на штурм, я у вулик сховаюся і буду гудіти отак: бз-з-з-з-з-з! А ти в масці пасічника ходитимеш довкола і обкурюватимеш. Може, вони тебе й не впізнають.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А може ето… я спочатку вдягну маску Саламатіна, а вже зверху — пасічника.
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Вітя, лучше тєкаймо да мєнє на дачу. У мєня там і лічний бункєр єсть. Капуста у мєня враділа така, шо хоть год її можна їсті.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Та у мене тоже капусти дофіга, тока ж за граніцей. А еті ж, гади, не випустят.
З вулиці чути галас і гуркіт.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Штурм?
МИКОЛА ЯНОВІЧ (визирає у вікно). Всьо — сон в руку. Тарянят двері. Тушкі скачут з окон.
ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. Ну, благослови, Трипільська Мати! Випускаю бджіл.
ІННА ГЕРМАНІВНА (кричить з вікна). Я всю жизнь била с народом!
Вона вистрибує з вікна, але не падає, а піднімається вгору, поволі надимаючись і надимаючись. Побачивши це диво, усі присутні теж побігли до вікна і почали стрибати, а вітер їх підхоплював і ніс у небеса, усе вище і вище, аж доки вони перетворилися на різнобарвні повітряні кульки. Інколи котрась лускала, але так високо, що звук уже до землі не долинав.