Стара запровадила хлопця до кімнати, яку від вітальні відділяла завіса з кольорового пластику. Там був стіл, двоє стільців і образ Святого Серця Ісусового.

Жінка сіла, звелівши присісти і йому. Тоді взяла його за обидві руки й почала тихо молитися.

Це була якась циганська молитва. Юнакові вже доводилося стрічати циган; вони також мандрували, тільки що без отар. Казали, що вони завжди когось обшахровують. Також казали, що вони уклали угоду з дияволом і викрадають дітей, аби ті їм були за рабів у їхніх загадкових таборах. У дитинстві юнак смертельно боявся циган, і, коли стара взяла його за руки, цей страх знову вернувся.

«Але тут є образ Святого Серця», — подумав він, намагаючись заспокоїтися. Він не хотів, щоб почали тремтіти руки і стара це помітила. Мовчки він проказав «Отче наш».

— Цікаво, — сказала жінка, не відводячи погляду від його рук, і знову замовкла.

Юнак почав нервуватися. Руки таки затремтіли, й жінка це відчула. Він рвучко забрав їх назад.

— Я не для того прийшов, щоб мені гадали, — сказав він, шкодуючи вже, що опинився тут. Мабуть, краще заплатити їй і піти геть, хай навіть нічого й не довідавшись. Не такий уже й важливий той сон.

— Ти прийшов, щоб збагнути сни, — мовила стара. — А сни — мова Бога. Коли він говорить мовою світу, я можу це витлумачити. Та коли він говорить мовою душі, збагнути можеш тільки ти сам. Як би там не було, але заплатити тобі доведеться.

«Чергова витівка», — подумав хлопець, але вирішив ризикнути. Життя чабана сповнене ризику — то вовки, то посуха, але тому воно й цікаве.

— Я двічі бачив однаковий сон, — сказав він. — Мені снилося, що я в полі зі своїми вівцями, і тут з’являється дитина й починає з ними бавитися. Я цього не люблю, бо вівці лякаються чужаків. Проте дітей вони чомусь ніколи не бояться. Не знаю чому. Не знаю, як тварини відрізняють дітей від дорослих.

— Ти сон розказуй, — сказала жінка. — Мені треба вечерю готувати. Крім того, в тебе й так мало грошей, то не забирай мого часу.

— Дитина якийсь час вовтузилася з моїми вівцями, — зніяковіло повів далі юнак. — А тоді раптом взяла мене за руки й перенесла до єгипетських Пірамід.

Він спинився на мить, бо не знав, чи стара щось тямить про єгипетські Піраміди. Але вона мовчала.

— Там, біля єгипетських Пірамід, — останні два слова він вимовив повільно, щоб стара могла зрозуміти, — дитина й каже: «Якщо ти сюди дійдеш, то знайдеш захований скарб». А коли вона вже ось-ось мала показати мені точне місце, я прокидався. Обидва рази.

Якийсь час жінка мовчала. Тоді знову взяла його долоні й почала уважно їх розглядати.

— Зараз я нічого з тебе не візьму, — сказала вона. — Але віддаси мені десяту частину скарбу, якщо його знайдеш.

Юнак радісно розсміявся. Він зможе заощадити ті грошенята, які ще в нього лишилися, завдяки сну про захований скарб!

— Ну, то поясніть сон, — попросив він.

— Спочатку поклянись. Поклянись, що віддаси десяту частку скарбу взамін за те, що я розповім.

Пастушок дав таку клятву. Стара звеліла йому поклястися вдруге, дивлячись цього разу на образ Святого Серця Ісусового.

— Це сон на мові світу, — сказала вона. — Я можу його розтлумачити, хоча це й нелегко. Тому я вважаю, що заслуговую частини скарбу. А ось тобі моє тлумачення: ти маєш вирушити до Пірамід в Єгипті. Я ніколи не чула про них, але якщо дитина тобі їх показала, значить, вони існують. Там ти знайдеш скарб, завдяки якому розбагатієш.

Юнак спочатку здивувався, а тоді почав дратуватися. Він не для цього розшукував цю стару! Але тут він згадав, що за це не потрібно платити.

— Мені не варто було марнувати час, — сказав він.

— Я попереджала, що твій сон складний. Найдивнішими є власне прості речі; лише мудреці й маги здатні збагнути їх. Я не мудрець, тому навчилася тільки гадати.

— Ну, а як же мені добратися до Єгипту?

— Моя справа тлумачити сни. Я не знаю, як їх здійснювати. Через те й живу на кошт своїх дочок.

— А якщо я ніколи не доберуся туди?

— То я лишуся без платні. Не вперше.

І жінка не сказала більше нічого. Звеліла лише, щоб юнак забирався геть, бо й так уже згаяла з ним забагато часу.

Розчарований юнак вирішив, що ніколи більше не віритиме у сни. Згадавши, що мав дещо залагодити, він купив на ринку харчі, обміняв свою книгу на грубшу, а тоді знайшов на ринковому майдані лаву, де можна було посмакувати свіжим вином. День був спекотний, і вино приємно збадьорювало. Овець він залишив під міськими воротами, у стайні свого приятеля. В юнака тут було багато знайомих, і це також якоюсь мірою пояснювало його любов до мандрів. Він завжди знаходив нових друзів, але не мусив бути з ними щодня. Коли ми бачимо постійно одних і тих самих людей — як це було в семінарії, — вони стають часткою нашого життя. А потім пориваються змінити це наше життя. Якщо ж їм це не вдається, починають гніватися. Бо кожен знає достеменно, як мають жити інші.