З цього приводу пригадую, що була і в Станіславському педінституті теж отака Марунька. Один професор у літах побився об заклад у компанії, що охоче проведе ніч з цією панною. Заклад був прийнятий одноголосно. Якби викладач не справився, то мав подарувати дамі норкове хутро, а якщо б опинився на висоті, йому мали завезти «на хату» десять ящиків шампанського.

Отже, двоє розімлілих від спеки голубочків замкнулися в готелі, і Венера благословила їх усміхом. Як на те, дурний хлоп наковтався перед тим якогось чортовиння, бо на власні сили не розраховував, і от під час апогею пішла в нього горлом кров і залила лебедину шийку нещасної студентки. Скандал був неабиякий, але, як той казав, під ковдрою. Його хутко погасили, бо викладач читав далеко не географію.

У Маруньки подібних ексцесів не було, але розповідала, що один професор поважного віку запрошував її до себе щотижня, поїв заморськими винами і годував із ложечки різними кремами, а потім гладив кістлявою рукою по коліні й, відкинувшись на подушки, блаженно засинав. Усе це задоволення обходилося йому дуже дешево, бо Марунька, крім вина і крему, не діставала ані ламаної копійки. Зате усі сесії минали на одному диханні.

Такий спосіб проституції у совєтські часи був популярнішим, аніж звичайний, за гроші. Крім навчальних закладів, де практикувалися подібні «консультації», різноманітних Маруньок культивували й на підприємствах. Їх тримали завше напоготові, аби кинути в останній наступ, бо коли підводили усі інші методи, вдавалися до цього. «Секретарка» йшла на штурм чергової «нездоланної фортеці», яку не брав навіть хабар. І ось уже з тієї фортеці зоставалися самі руїни…

Вийшовши заміж, окремі з них продовжували займатися улюбленим фахом. Я знаю один трафунок, коли чоловік зловив свою жінку на гарячому точнісінько, як у банальному анекдоті, повернувшись достроково з відрядження. Ясна річ, билися писки, юшило з носа, рвалася нічна сорочка, і летіла на підлогу масивна кришталева ваза, про яку заздалегідь було відомо, що не розіб’ється. Клієнт у шоковому стані згрібав манатки і чкуряв мало не через вентиляційний отвір. А потім… потім люба жіночка, коли їй вдалося перекричати чоловіка, почала тицяти пальчиком і в те, і в се, і в оце, і в оте, ба навіть витягла потаємну скриньку, набиту перстениками, шпурнула під ноги чоловікові його джинси, костюмчик «Містер Д» і п’ятнадцять таких же сорочок, і дублянку, і ще Бог знає що, а тоді спитала так ніжно-ніжно: «А чи задумувався ти, мій кохасику, звідкіля усе це взялося? Чи не за твою інженерську платню?… А оце?» – І тут вона давай викидати з холодильника сальцесони, ковбаси і бляшанки з чорним кав’яром та ще різні там марципани, які багатьом з нас і не снилися. А ще бар відкрила та хрясь фігурною пляшчиною бананового лікеру об паркет: «А це звідки? За твої мідяки?»

Чоловік, сьорбаючи з паркету дорогоцінний лікер, починає гатити себе в груди і клястися, що такого більше не повториться, а потім обоє полягали в ще теплу постіль, і він, тепер уже сьорбаючи носом, потихеньку заспокоївся і попросив пробачення.

На радість закордонних туристів, совєтські повії були найдешевшими в Європі. Меншою була такса тільки в повій В’єтнаму чи Філіппін, де існував до іноземців такий самий пієтет. Колись африканки та полінезійки віддавалися білим за всілякі брязкальця, люстерка, шкатулочки, намиста. В Союзі ж іноземець отримував ніч кохання за помаду, бюстгальтер, духи, панчохи чи просто за набір протизаплідних пігулок. Зате громадянин Країни Рад у себе вдома міг мати любов за шампанське або, як говорилося, «за стіл».

Проте існували повії і значно вищого ґатунку, набагато дорожчі. Їх було менше, називались вони путанами і були справжніми майстринями своєї справи, до них зверталися за консультацією, щоб перейняти досвід. Московські путани цінилися найвище, оскільки мали змогу побувати за кордоном та пройти практику на площі Пігаль або в інших відповідних інституціях. Наші ж провінційні повії особливими талантами не відзначалися і лише завдяки урокам у путан та переглядові порнокасет сяк-так підняли свою кваліфікацію.

Улітку, коли повії усіх можливих ґатунків котяться на південь, кожне курортне містечко відразу оживає і на очах молодіє. Це всесоюзний симпозіум жриць любові розпочав свою роботу. Йде широкий обмін інформацією, розповсюджуються порножурнали, відеокасети, порнофотографії і таке інше.

Розповівши про Маруньку, ми нарешті дійшли до того місця, де читач повинен дізнатися, як і чому вона з Леською опинилася у Львові.

Отже, Лесьчина кар’єра мала сімейні традиції – повією «працювала» її мама, а коли Леська досягла п’ятнадцяти років, матінка змусила її лягти з клієнтом за дві пляшки шампанського. Однак донька хутко зметикувала, що заробляти можна далеко більше, і втекла з дому. В якомусь барі познайомилась з бурмилом років тридцяти п’яти, який запропонував пожити в нього. Називався Фіма Пріцкер на прізвисько Шкаф, по-нашому Шафа. Був грубий і широкий. У Шафи «на хаті» виявилися всі умови для прискореного статевого дозрівання – велика колекція порножурналів, які постійно були в русі, бо Шафа ними гендлював. Пройшовши курс навчання, Леська зрозуміла, що не любов керувала самаритянським вчинком Шафи, а звичайні гроші. Шафа виявився ще й сутенером.

Вони й далі мешкали разом, і Шафа навіть виявляв ознаки ніжності, але тепер уже Леська заробляла гроші і була годувальницею «сім’ї». Шафа сам вибирав клієнта, домовлявся з ним, здавав йому на руки Леську мало не під розписку і приймав назад. Відводив на роботу і приводив з роботи. Гроші ділили порівну. Чим не ідилія?

І була б ця ідилія безконечна, якби Шафу одного разу не «поставили на перо» – себто пригрозили ножем. Річ у тім, що Шафа мав один недолік: грав у преферанс на гроші. Раз виграє, раз програє – різне бувало. Це коли грав зі своїми. Але якось програв невідомим особам чотири тисячі. Думав – по ставить ресторан та й обійдеться. Аж ні. Ті особи увімкнули «лічильник», щодня росли проценти, а хитрі хлопці спокійно чекали, поки Шафа метався, як загнаний лев. Леська навіть спробувала спокусити тих осіб, але з цього нічого не вийшло. «Чотири тисячі або перо в печінку», – відказали вони.