Інші джерела вказують, що у Генеральній канцелярії працювало 12 шляхтичів, які перейшли до Хмельницького, але називають ім’я тільки одного з них (П’ясецький). Можливо, в часи Національно-визвольної війни у канцелярії працював і «підписок» Виговського Федір Погорецький, писар Захар Шийкевич, майбутній генеральний писар Лівобережної Гетьманщини в 60-х та 80—90-х рр. XVII ст. Тут же працювали грек Іван Мануйлов та серб Василь Данилов, причому останній служив Війську Запорізькому ще з 1647 р. i навіть жив при Виговському.

До речі, саме з числа канцеляристів Хмельницький та Виговський нерідко формували дипломатичні місії. Так, Мануйлов і Данилов були послані гетьманом та писарем з-під Зборова (під час Берестецької кампанії) до Москви у травні 1651 р. Залучав писар для виконання дипломатичних доручень і свого батька та братів, а також челядників та слуг, наприклад, Івана Стадника і якогось Самійла. 20 червня 1657 р. він послав до Швеції разом з послами Хмельницького і свого представника – козака Дорошенка. Вище наведені факти засвідчують, що у Генеральній канцелярії в роки Національно-визвольної війни працювали високоосвічені люди, що мали значний досвід праці у державних установах Речі Посполитої; люди, яким до снаги були і перо, і меч.

Існують серйозні підстави вважати, що саме Виговський відігравав не останню роль у формуванні розвідки та контррозвідки при уряді України. Ще на початку 1649 р. дві тисячі розвідників до Польщі висилав з Переяслава полковник Максим Нестеренко (за іншими даними – Стасенко), але пізніше безпосереднє керівництво цими справами переходить до Виговського. Невипадково агентом саме Виговського був татарський товмач великого візиря Сефер Кази-аги. Цей агент під час сепаратних польсько-кримських переговорів під Кам’янцем-Подільським у грудні 1653 р. передав генеральному писарю відомості про їхній зміст. Невипадково агентом саме Виговського був у Стамбулі серб Микола Маркевич, посланий писарем до Туреччини наприкінці 1653 р. Агентом Виговського був і Теодосій Томкевич, грек за походженням, львівський купець і міщанин. Він брав участь у дипломатичних контактах українського уряду з урядами Речі Посполитої і Швеції (1658 р.). Інший грек, Остафій Астаматій (Стаматі, Стомателло), керівник митної служби у Богдана Хмельницького, теж діяв як агент Виговського у 1654—1656 рр. Не дивно, що Прокіп Верещака врешті-решт став на бік повстанців, бо був братом Василя Верещаки, який служив секретарем Яна Казимира і був дуже тісно пов’язаний з Виговським навіть і родинними узами. 9.09.1654 р. Виговський сповістив царя про те, що послав «своего человека для проведывания в землю Мултянскую, Венгерскую, Турскую для всяких вестей подлинных». Дипломат Речі Посполитої доповідав з Чигирина на самому початку 1651 р. про те, що через канцелярію Виговського «Хмельницький знає про все, що робиться у Варшаві і має таких, котрі доповідають йому про найменші події». При переговорах з московським послом Л. Лопухіним у Чигирині 17.01.1656 р. Хмельницький і Виговський сповістили йому про новини з Польщі, бо їм і «прислали грамотки наши друзья из Польши». Сам Виговський часом згадував про своїх друзів з Польщі, Литви, Білорусі, а також Волині й Полісся, що інформували його і уряд України про плани польської дипломатії, про наміри султана, кримського хана, молдавського господаря та ін. Агенти повстанців активно діяли у Львові, Кам’янці-Подільському, Перемишлі,

Кракові, Варшаві, Відні, Брно та інших містах, співпрацювали з шведськими й трансильванськими розвідниками на території Речі Посполитої, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії, країн Балканського півострова. Мережа української розвідки при королівському дворі у Варшаві була настільки міцною, що навіть через 25 років лунали скарги на те, що козаки (вже в часи Петра Дорошенка) знають про всі замисли короля, та вносилися пропозиції «добре пошукати» серед тих українців, які входили до оточення короля Яна ІІІ Собеського.

Конец ознакомительного фрагмента.