— Не доводилося.

— Треба тобі поїхати. Мусиш, то письмакові як закон, знати місцину, про яку пишеш. Подихати збаразьким повітрям. То обов'язково. Там величезні підзамкові печери. їх тепер спелеологи повідкривали. Мій небіж там два сезони був з експедицією, знайшов золотий дукат з портретом Ракоція і стару козацьку порохівницю із срібними медальйонами. Йому тепер за ту порохівницю канадійський мільйонер дає дві тисячі долярів.

— Щось забагато, — похитує головою Литвин.

— Забагато? Чоловіче! Краєзнавці вважають, що то порохівниця реєстрового полковника.

Литвин посміхається.

— Даруйте, але для того типу оповідальності, котрий я сповідую, — пояснює Корват, — обставини і перебіг самих історичних подій є другорядними текстовими преференціями…

— Як другорядними? — дивується Папертюк. — А що ж тоді головне?

— «Преференціями», кажеш? Сповідуєш? — з притиском перепитує Роман Теодорович. — Ну то зрозуміло. Не дивись на ім'я від наймення його… Сьогочасній молоді наша історія нецікава. Хіба що яко тло для їхніх модернізмів. Що їм Гекуба! То ми з вами дбаємо про втишення народного болю, про правдиву, зрощену з власних ґрунтів, духовність, вишуковуємо порохівниці, дошки для угідників Божих… А вони нас за рогулів мають… Чи не так щось кажу, Стасю?

— На то вони й молоді. Нехай собі експериментують. — Литвин обмацує Папертюкову дошку. — Столітній дуб! Ось де сила вічна…

Роман Теодорович далі гортає рукопис:

— А назва повісті? «Море Ясности». До чого це «море» тут пришпандорене?

— Назва контекстуальна. — Корват зауважує, що рукопис рясно покреслено. — Вона не стосується сюжетного наративу.

— Але слова які розумні! — Папертюк знімає зі столу порожню пляшку. — «Наративу»!

— Ну ми це все розуміємо. Не таке вже ми й село далеке бурячкове, як декому б хтілося… Ой б'хтілося!… а нема! Тільки от замість чужинецького «наратив» ми говоримо «оповідальність». Але ж, щодо назви: не може такого бути, щоби у творі не було жадної причепки до його назви. Нехай там що, але вже така модернізація є неприпустимою… А цей твій «китаєць Чунь»? Він до чого тут? Що то у тебе за персонаж? Чи в Україні у сімнадцятому столітті мешкали якісь китайці?

— У старі часи багато було в нас китайців, — підтримує Корвата старий Литвин. — Коли був я ще малим, до війни, вони у Житомирі гас продавали. Ході-ході… Зранку прокинешся, а вони вже фірою приїхали під вікна, кричать: «Кєлісін! Кєлісін!» Вони «р» не вимовляли… Вулицями, пам'ятаю, китайчата бігали.

— То ж вже у двадцятому столітті, — не відступає від свого Роман Теодорович. — А в часи Богданові? Звідки?

— З Ордою прийшли, — каже Корват.

— Добре, — Роман Теодорович перевертає сторінку Рукопису. — А цей персонаж — Ґермаго. Що за масон незрозумілий? Ім'я дивне. Непрояснене.

— Тлумачення цього імені, — прояснює Корват, — потребує розуміння імен і назв, котрі сконструйовані у міфономінативній розмірності. Можливі різні способи його Деконструкції. Ґермаго — від «Ґермоген», наприклад. Або ід німецького Ьегг Ма§оп. Також середньогрецький суфікс «-аго» був популярним для слов'янських словоутворень у Середньовіччі. В рукописах зустрічається, зокрема, давньоруський епонім Константинополя — Седмихолмаго. Себто: той, що стоїть на семи горах.

— Читач то все має знати? — дивується Папертюк. — То хіба на всю Україну три професори зрозуміють. А народ?

— Що їм Гекуба! — скрушно констатує Роман Теодорович. — То ж він'єтки, мудрагелія, схоластика викладацька, книжність. Справжня література ж дещо іншого… Але, що тепер казати. Авреоля народницького служіння вважається перевченою нашою молоддю за кумедну.

— Вона вважалась кумедною ще Домонтовичем, — нахабніє Корват.

— То найлегше: сховати свою бездуховність за мертвий авторитет. За надгробок страждальця. — Головний редактор закриває рукопис. — Русизми всі я тобі виправив, всі ці твої «між іншим» та «саме краще». Відмінкові закінчення так само. Налагоджено. Але мене все ж таки турбує загальний, я б сказав — духовно-філософський, бік твору. Все ж таки йдеться не про що-небудь там, а про славетну козацьку баталію, про граничне оприявлення духу звитяжництва, про діамантовий кіш геройських душ, більш не воскреслий в нашій історії. І мені цього небайдуже.

— В мене, даруйте панство, нехай би як там комусь подобалося, вроджена і прогресуюча алергія на пафосність, — каже Корват.

— Дорогенький, то ж не про патос йдеться. А якщо й про патос, то про його особливий, непартикулярний різновид. У історичній оповідці обов'язково має бути присутній літургійний патос.

— Нарешті сказав те, що треба, — схоплюється старий Литвин. — Але ж за це і люблю тебе, засранця… Кажи, кажи!

— Щоб жив у тій літургії, — червоніє Роман Теодорович, — глибинний дух вікового проростання пшениці, мальв і соняшника на степовому ґрунті. Дух соборного бриніння всіх святих невикуплених невідпомщених зелотських кісток, упокоєних у нашій землі за незліченні століття… А я у твоїй повістині того соборного хору передстоятелів нашої нації не чую. Чути там лише поодинокі блазенські зойки відкинутих у небуття покручів. І, від того, уся твоя ота «нарація» порозвалена. Не тримається купи. Немає духовно-філософського стрижня, літургійного дива. Якщо хочеш, немає наріжної концепції.

— А в когось є?

— Є! Як би вам в носі від того не крутило, але є! Якраз перед тим, як ти сюди прийшов, ми з хлопцями про це балакали. — Головний редактор виходить з-за столу і відразу заповнює собою увесь простір поміж шафою і шкіряним диваном. — Чи ти чув такий термін: «партенократія»?

Корват чує такий термін вперше.

— Концепцію партенократії розробив мій добрий приятель черкаський мандрований філософ Микола Цуцирлівенко, — пояснює Роман Теодорович. — Він також пише поезії, до речі, що б там не теревенили у тих наших недороблених столицях, зовсім непогані вірші, талановиті… Концепція Миколи є автентичною і, у витоках своїх, сягає прадавніх трипільських традицій степової Аратанії. «Партенократія» — від двох грецьких слів: «кратос», ну це зрозуміло, — влада, і «партенос» — цнотлива дівчина, незайманиця. Партенократія — це сприйнята загалом духовна влада цноти. Вперше вона була упроваджена нашими предками у прадавні часи в партикулярних культах арійських незайманиць…