Дев'ята.

Лупатий Трах вистрибує з ліжка, пірнає під стіл, знаходить на коробці системного блоку брилик роwеr. Попискуванням і шелестом вентилятора «Целерон» доповідає про своє воскресіння і будить Корвата. Перш ніж спалахує дисплей, Корват встигає зауважити над собою високу стелю старого польського будинку і півяйце гербової тагми у вінці білого одвірка.

Місце постійного, мешкання Лупатого Траха. Над двоспальним пристановиськом Корвата, на стіні, прибитий ватман з написом: Старий сліпий гакер Полоне дискрінну душу У бляшаних хвилях Залізної річки

Підпис: «Трофімій Л. Поема «Візантійський Полковник». Уривок А-67. Присвячується Занепаду Німецької Окупації» Перший рядок йому подобається. Старий, сліпий, зарослий, невмитий, в темних потворних мотоциклетних окулярах сліпий гакер-рокер-сталкер-страйкер-байкер на псевдо «Візантійський Полковник», головний, нескорений і наскрізний персонаж революційної поеми, харизмат антибуржуазного партизанства, alter еgо Лупатого Траха. І нехай хтось поквапиться назвати цього вайлуватого пиволюбного монстра кумедним. Хорватові така поквапливість здається непереконливою. Він, навпаки, поважає пиволюбних, нескорених і наскрізних монстрів.

Корват нишком спостерігає за Трахом. Верховіття розкуйовдженої зачіски лоцмана Залізної річки просякнуте срібним сяйвом дисплея.

— Ха, — каже той. — Сomputers are bad! [1]

— Добрий ранок, — підтверджує Корват назву навколишнього явища. Він щойно виявив: ковдра, котра рятувала його від нічних протягів, неабияк смердить.

Лупатий Трах повертає голову. В Корвата втуплюються лінзи глибоководних ілюмінаторів, незворушні очиська ранкової сепії, в яких ще вібрує довгасте віконечко з потрійним «дабл ю».

— Ні, mind! [2]

Корват бридливо відгортає ковдру. «Майнд!» — повторює він подумки: «Сам ти… майнд. Мудак революційний…» Він обнюхує футболку і руки. В хаті немає гарячої води. Це він виявив учора, знайшовши у ванній кімнаті з написом помивочная на дверях пробитий наскрізь мідний титан. Навколо пробою білою фарбою залишено автограф:chat.ru/cisterna.

Він йде митись холодною водою до кухні. Відкриває старовинний латунний, покраплений засохлою зубною пастою і зеленим окисом, кран. Над химерним емалевим умивальником прикнопчена обкладинка журналу Dostoevsky magazine. Гола руда кобіта на обкладинці (пружні ноги спортсменки, крутий і волохатий, немов надбрівна дуга неандертальця, лобок, важкі, дрібно потріскані, мідні соски) еклектично погладжує блискавку на штанах партнера. Поряд напис червоними літерами: «Нумо, Петре! Витягай же свого федора михайловича!»

— Майнд, — спльовує Корват і вихлюпує на себе повний-повнісінький кухоль крижаної вологи. Зелені цяточки окису яскравішають. Розбризканий тілом вихлюп прокочується шкірою, емаллю, дводенною неголеністю, ламінованою обкладинкою, підлогою, охолоджує всю ранкову феноменність, залишає на обличчі дисциплінуючий запах хлорки.

Повернення до кімнати. Сперте, прошароване встояними запахами, повітря розповідає носові сумну тяглість холостяцького побуту. Корват відчиняє вікно і сідає на підвіконня.

— Disconnection! [3] — проголошує Лупатий Трах, не відриваючись від монітора. — Революційна війна у під'їздах триває! Поєднаємо правічні українські прагнення з ідеями дзену та чучхе! Революційну червону фарбу — в кожен під'їзд!…

— Знову? — Корват підставляє обличчя ранковому повітрю. Найрожевіший, найтихіший квітневий ранок.

— До повної перемоги! — екран стає червоним. Титульну сторінку щойновідкритого сайта прикрашає кінна статуя маршала Жукова на тлі розгорнутого червоного прапора. Статуя повільно обертається, відкриваючи меню з революційною символікою.

— Wow! — лоцман Залізної річки у повному захопленні. Знімає і протирає замшею окуляри.

— Колись вас повпіймають.

— Колись всіх повпіймають.

Мовчання. Раз у раз клацає мишка.

— На коли відкладається створення диверсійного вірусу імені Третьої Української Революції? — набридає Корватові мовчання.

— Вірус буде мати партизанську назву «Сифіліс олігарха». Але сьогодні я відпочиваю. До твого відома, тепер, на початку третього тисячоліття, ліва революційна справа — це дозвілля, а не виробництво… Буржуазне виродження, Аріку, починається не з педофільської оргії у п'ятизірковому готелі, але з напрягу, з проектної затятості, зі стрьомних питань про зміст життя, з порушення великої і вічної, безмежної внутрішньої тиші…

— Включи «Тетріс», — пропонує Корват.

— «Тетріс»? — сомнамбулічне перепитує автор «Візантійського Полковника». — Ніколи. Ця гра створена на замовлення світового уряду імперіалістів буржуазними російськими гакерами. Ментальне роззброєння довірливої беззахисної молоді…

Він знаходить в меню сторінку зброя:

— Wow!

— Щось цікаве?

— Все цікаве… Нецікавого в нас не буває…Ось… — Трах відривається від екрана. — Є, любий мій Аріку, такий просунутий у вертикальному напрямі анекдот…