Шрифт:
— Напевне, звірів чимось нагодували перед виступом. Подляну зробили дресирувальникові.
— Напевне. Там, у цирку, свої інтриги…
— І свої обіззяни. Жінки сміються.
— Не розповідайте, мамцьо, мені такі жахи, — крізь сміх каже Джипсі. — Я з дитинства на такі речі психозлива. Як одного разу подивилася фільм «Чужий», так потім не могла на вагітних дивитись: увесь час здавалося, що з животів потвори повилазять зубаті… Так що будемо робити?
— З чим?
— З нашими прибульцями.
— Станемо на задні лапки і скажемо: «Гав, гав! Ми чемні слухняні собачки. Трахайте нас, забирайте нас!»
— А якщо без гегів?
— А без гегів, мала, буде так: якщо так їм вже кортить нас, блудних овець нєщаснєнькіх, побачити й почути, нехай. Зустрінемось. Але не більше.
— Сюди їх не можна приводити, еге ж?
— Так хто ж каже їх сюди вести? До обіззян?
– А де?
— Це питаннячко…
— У Йосі є одна заникана криївочка. Він щосуботи їздить до Капернауму. Там, за містом, є церква з рожевими банями. Він там замовляє службу Божу…
— Він хіба християнин?
— Його жінка покійна була християнкою. Поминає її. Там місце надійне, ніхто нас не побачить.
— А Йосі не пробалакається?
— Буде мовчати, як короп. Як риба святого Петра.
— Це твій базар, мала. Пам'ятай!
— Я за нього відповідаю. А твій любий друг дурниць нам не наробить?
— Ти за своїм прохвесором пильнуй, мала…
17
— Ось тут живуть якісь дівчата з України, — каже Елі Перельман, паркуючи «субару» під білим муром. — Будинок у дворику.
— Корват і Жура обсервують мур. В нього врізані вузькі металеві двері, щільно заклеєні яскравими передвиборними агітками і рекламою парфумів з напіврозтуленою Дженіфер Лопес. З-за муру, чорний на тлі розжареного левантійського неба, виглядає плаский дах двоповерхової будівлі, з потворними гіпсовими амфорами і нагрівальними бачками.
— Не подобається мені тут, — невпевнено мимрить Корват.
— Вперед, воїне! — Жура виштовхує друга реввоєигакера з авта. — Елі, почекаєш нас тут.
— Ви надовго?
— Як вийде.
— Беседер. Будьте обережні.
Жура натискає кнопку біля дверей, прислуховується. 3-за муру чути гавкіт псів, пищання мобільника. В будинку працює телевізор, диктор говорить російською. За хвилину двері відчиняють. Корват зауважує, що вони добре змащені — важкий металевий прямокутник повертається майже безгучно. У проймі з'являється тінейджерська мармиза під кошлатою кучмою нечесаного волосся.
Жура показує хлопцеві фотографію Анджели.
— Ета жєнщіна тут жівьот?
— Нє поніма по рускі, — швидко відповідає той, намагаючись зачинити двері.
— Чекай, хлопче, — Жура ногою фіксує двері у напіврозчиненій позиції. — Хазяїна сюда давай, шестьорка. Боса давай.
— Let me introduce myself. We are here members of right-guard delegation [56], — втручається Корват.
Хлопець підозріло оглядає його непрасовану сорочку, запитує:
— Аrе уо'n Russians?
Користуючись його миттєвою розгубленістю, Жура протискується у дворик.
— Льо!
— Кен! — Жура відштовхує хлопця. Той відводить очі і здає лінію оборони.
На терасі перед будинком за пластмасовим столиком сидять п'ятеро колоритних фацетів. Всі вони смагляві, циганкуваті, одягнені у потерті джинси, чорні футболки і (незважаючи на спеку) короткі шкірянки. Вуха, пальці, зап'ястки та шиї циганкуватих прикрашені важким золотом: дуті серги, ланцюжки, звиті браслети, гіпертрофовані до фурункульної незручності, стилізовані під скарабеїв, персні з вставками чорного аравійського шкла. Найближче до входу вмостився відразливий покруч з рахітичною поставою, довгими комашиними кінцівками і слинявим ротом. Він першим повертається до прибульців, хилить довгасту голову, розтягуючи нелюдськи гнучке підборіддя. Чорні окуляри сповзають на кінчик носа, і відкриваються навдивовиж глибокі розумні очі.
— It's nice to see… — вітається Корват. — How are you doing? [57]
— Not sо bad [58], — відповідає здоровезний смаглявець з кучерявим волоссям, зібраним у хвіст. — Русскіє?
— Ми з України, — каже Жура і кладе на стіл, поряд із пивними бляшанками, фотографію. — Она здєсь?
Один з господарів нахиляється над фото, але хвостатий різким жестом зупиняє його і каже, не дивлячись на прибульців:
— Ето прайвет теріторія. Вам здєсь нєльзя. Уходітє.