Напад втоми схилив окультисту до мирного варіанту. «Але ж вони всі тут розбійники, торборізи, шаркані, цупаки, архитаті і харцизяки!» — шепотів глибинний голос. «Така вже, напевно, sigillum [61] мандрівної моєї долі!» — відповіла на те стомлена і настрашена лютою мантикорою неглибинна частина Асмусового глузду. Поважний вік Коєна Трансильванії вже не пробачав двох поспіль безсонних ночей.

Він спрямував коняку до брами, намагаючись зверх неї зазирнути до подвір'я. Марно: брама була висока. Окультиста прошепотів закляття, витягнув булаву і вдарив нею у залізне било на брамі. Важкий гул пішов лісом, забігали-загавкали хуторські пси.

«Хоч би скорше відкрили браму ці неквапливі rustiсаntes [62]. Такий вже нерешпектальний рейвах піднявся, що клята мантикора за десять ліґ почує і прискаче сюди». Він навіть озирнувся: чи не крадеться, бува, за спиною хижа тварюка. Ліс до самого гостинця й за ним, скільки ставало ока й місячної ілюмінації, стояв незворушним муром, немов у прадавні часи, коли Бог ще не приступив до сотворення рухливих істот. Недобрі передчуття випірнули рибинами і заплюскотали хвостами, але відступати було вже запізно. Асмус відчув погляд. Хтось хуторський уважно розглядав прибульця крізь невидиму шпарину.

— Nocowac! Nocleg! [63] — крикнув він і ще раз захитав булавою било.

Браму відкрили.

Старий із сивою ошатною бородою і підозріло правильною, як для мешканця дикого лісового марґінесу, будовою черепа та два молодих леґіні із смолоскипами вийшли з брами. Окультиста зауважив неоковирні тесаки хуторян і величезних псів на подвір'ї.

— Мантикора! Cry to jest zrozumiale? [64] — він розвів руки, показуючи розміри хижака.

— Loquor latine [65], — сказав старий. Латинська вимова в нього була кострубатою, «бурсацькою».

— Як приємно зустріти у цьому дикому запустінні освічену людину! Ви часом не священик? — також перейшов на латину Асмус. Він хутко спішився і кинув повід одному з леґінів. — Відведи!

— Чому вельможний лицар мандрує один уночі? — спитав старий. Ні він, ні його сини (спорідненість Асмус легко визначив по обличчях) не ворухнулись. — Де почет вельможного лицаря?

— Супутників вельможного лицаря, на превелике горе, зжерла богопротивна демонічна істота, відома науці яко карпатська мантикора, — збрехав окультиста і перехрестився. — Я відомий у двох королівствах і в Імперії вчений, особистий лікар і конфідент [66] принца Естерґазі. Я добре заплачу за нічліг і повідомлю каштелянові про Вашу відданість і гостинність… Каштелян Радзієвський — мій друг!
– додав він.

Старий жестом вказав на браму. Його сини відігнали псів. Асмус статечно, помахуючи булавою, увійшов на подвір'я. Раптом на голову йому впала густа сітка, а на плечі скочив один з хуторян. Окультиста незграбно махнув булавою і впав, отримавши чимось важким по голові…

— Бокер тов! [67] — вітає прибульців Джипсі.

Корват мимрить щось у відповідь. «Якась вона розчер-воніла. Попеклася на сонці, чи п'яна зранку?» — зауважує він і відводить очі.

— Ну, привіт, — каже Жура Анджелі. Він хоче поцілувати її, але та вперто нахиляє голову, і бриль заважає обіймам.

— Рада знов побачити Вас, — звертається до Вадима Борисовича Джипсі. — Анджела мені про Вас так багато розповідала. Я ще вдома їй казала, що Ви дуже симпатичний.

— Дякую.

— Це ж так класно, що ви до нас приїхали, — продовжує наступ Джипсі. — Якраз вчасно. Нам з Анджелою так набридли аборигени і всі ці заробітчанки, з якими ми тут мусимо жити… Найсправжнісіньськіші мавпи!…

— Джипсі! — обурюється Анджела.

— Напевне, їх було у вас забагато… Аборигенів, -припускає Жура.

— Половина Ерец-Ізраїлю! — регоче Джипсі. — Ми тут найпопулярніші. Черги стоять.

— Ходімо до церкви, — пропонує Анджела. — Подякуємо Богові за те, що ви добралися без пригод.

— Так. Це потрібно, — підтримує її Корват. — Така оригінальна церква. Тут, напевне, колись рибалили апостоли.

— Щось ти схуд, Аріку, — посміхається колишньому нареченому Джипсі. — Заглистючив. Страждаєш без мене, певно? Еге ж?

— Він дуже по тобі страждав, — каже Жура і відбирає у Джипсі сакід. — Написав про тебе вірш і цілу повість…

— Там для вас вітаміни, — показує на сакід Джипсі. — Let's go, хлопці! Це ж туристська фішка — ця церква — у всіх путівниках є… Даш почитати вірш? — звертається вона до Корвата.