— Звісно, пригадую.

— На мою думку, про два Місяці там недостатньо сказано. Неповно. Хотілося б докладнішого й конкретнішого опису. Іншого побажання не маю.

— Опис справді здається трохи коротким. Але надмірним поясненням я не хотів руйнувати плину оригінального тексту Фукаері.

Комацу підняв руку із затиснутою між пальцями сигаретою.

— Тенґо-кун, ти лишень ось про що подумай. Читачі досі не один раз бачили один Місяць на небі. Так чи ні? А от двох — ніколи. А тому, коли в оповідання вноситься щось небачене, то воно потребує якомога докладнішого й точнішого опису. Адже можна або треба опустити лише опис того, що майже всім читачам відоме.

— Зрозуміло, — сказав Тенґо. У словах Комацу справді була логіка. — Опис того, як з'являються два Місяці, зроблю детальнішим.

— Гаразд. Тоді все буде досконале, — сказав Комацу. І загасив сигарету. — Більше мені нема що додати.

— Я тішуся, коли ви, Комацу-сан, хвалите те, що я написав. Але цього разу, признаюсь, не радію, — сказав Тенґо.

— Ти дуже швидко ростеш, — поволі, наче карбуючи слова, промовив Комацу. — Як стиліст і письменник. З цього можна щиро радіти. Завдяки переробленню «Повітряної личинки» ти, напевне, багато чого дізнався про оповідання. Не сумніваюся, що наступного разу це стане тобі у пригоді, коли писатимеш свій твір.

— Якщо наступний раз буде…

Комацу посміхнувся.

— Не турбуйся. Ти зробив усе, що було треба. Тепер моя черга. А ти можеш сісти на лавку й спостерігати, як іде гра.

Підійшов офіціант і долив у склянки холодної води. Тенґо випив півпорції. І відчув, що взагалі не хотів води.

— Це Арістотель сказав, що людська душа зростає завдяки розуму, волі й пристрасті? — запитав Тенґо.

— Ні, ці слова належать Платону. Якщо порівнювати цих філософів, то вони відрізняються один від одного так, як Мел Торме і Бінґ Кросбі. Принаймні, в давнину все було простим. Хіба не приємно уявити собі, як розум, воля і пристрасть відкривають нараду й, сидячи за столом, запально дискутують?

— Загалом можна передбачити, хто з них програє.

— Тенґо-кун, мені подобається в тобі, — Комацу підняв догори вказівний палець, — таке почуття гумору.

«Та це зовсім не гумор», — подумав Тенґо. Але вголос не проказав.

Попрощавшись із Комацу, Тенґо зайшов до книгарні «Кінокунія», купив кілька книжок і, потягуючи пиво в найближчому барі, взявся їх читати. Це був найкращий для його відпочинку час, коли, придбавши книжкову новинку, заходив сюди й за напоєм розгортав сторінку.

Та от цього вечора він чомусь не міг зосередитися на читанні. Перед його очима спливав образ його матері, відомий із видіння, й ніяк не зникав. Мати відстебнула білий бюстгальтер і, виставивши свої гарні груди, давала їх ссати чоловікові, великому й молодому, з правильними рисами обличчя, що не був його батьком. На дитячому ліжечку, заплющивши очі, спало немовля, яким колись був Тенґо. На обличчі матері, що годувала чоловіка грудьми, проглядало самозабуття. Щось схоже прочитувалося на обличчі заміжньої подруги, коли вона досягала оргазму.

Якось раніше Тенґо з цікавості попросив її: «Ти хоч раз могла б надіти білий бюстгальтер?» — «Добре, — відповіла подруга. — Наступного разу надіну. Якщо тобі подобається. Може, ще щось замовиш? Зроблю все, що проситимеш, кажи, не соромся». — «Якщо можеш, одягни білу блузку. Якомога простішу».

Минулого тижня вона прийшла в білій блузці, з білим бюстгальтером. Попросивши зняти білу блузку й білий бюстгальтер, він ссав її груди. Так само, як той чоловік у його видінні, під тим самим кутом. І тоді відчув щось подібне до легкого запаморочення. Голову наче заслав туман, усе в ній переплуталося. Невиразне відчуття, народившись унизу, швидко розбухало. Він незчувся, як затрясся всім тілом, і бурхливо скінчив на нижній край бюстгальтера.

— Що сталося? Уже? — здивувалася подруга.

Тенґо сам добре не зрозумів, що сталося. Та це була правда.

— Вибач, — сказав він. — Я не хотів.

— Та нічого, — ніби підбадьорюючи його, сказала подруга. — Бо бюстгальтер можна відмити під краном. Це ж звична річ.Не те що соєвий соус або червоне вино, які так просто не виводяться.

Вона взяла бюстгальтер і, підійшовши до умивальника, змила мокру пляму на ньому. І повісила сушити на жердину навколо душу.

— Можливо, надто сильно збудився, — сказала вона, лагідно всміхнувшись. І погладила долонею низ його живота. — Тобі подобається білий бюстгальтер?

— Та ні, — відповів він. Але не міг пояснити справжньої причини свого недавнього прохання.

— Якщо маєш якісь фантазії, то відкрийся мені. Я тобі допоможу. І я їх люблю. Без них людина не могла б жити. Ти іншої думки? Так ти хочеш, щоб і наступного разу я прийшла в білому бюстгальтері?

Тенґо хитнув головою.