У жовтні 1949 року радянська влада вивезла до Хабаровського краю на вічне спецпоселення Олену Козубську з дітьми Іриною й Олегом та внучкою Оксаною. Смерть сатрапа Сталіна принесла до гулагівської задротованої імперії деяке полегшення. Дев’ятнадцятого грудня 1955 року Галину Шубську звільнили й відіслали до родини в Хабаровський край. Влаштувалася з допомогою добрих людей фельдшеркою на станції Ізвєсткова. По якімсь часі вступила на четвертий курс лікувального факультету Благовєщенського медінституту. Донька Оксана стала студенткою першого курсу того ж інституту. Жили разом у гуртожитку.

По закінченню інституту Галина поїхала працювати до Молдови, де осів її брат Олег. Він якийсь час працював у селі Великому Кучерові неподалік Чернівців. Сестра Ірина привезла братові з Хабаровського краю матір Олену, яка тут важко захворіла й 9 липня 1958 року померла. Олег Козубський через переслідування КГБ змушений був переїхати до Молдови. В якімсь часі до Галини перебралася з Хабаровського краю й сестра Ірина з донечкою Галинкою. Згодом вони гуртом переїхали до Заставної на Буковині, а звідти – до Снятина на Івано-Франківщині. Сюди ж 1968-го року прибули й Олег з Ольгою Чайківською-Козубською та малим Юрчиком. Олег улаштувався працювати аґрономом.

Ольга Чайківська народилася 18 січня 1926 року в селі Доброполі Бучацького повіту на Тернопіллі. Батьки її, Павло і Марія, прості селяни, були національно свідомі. Відповідно виховували й доньок Ольгу та Марію. Після початкової школи в рідному селі та семирічки в Бучачі Ольга вступила до ґімназії. З приходом перших совітів закінчила сьомий клас Бучацької середньої школи. За німецької окупації навчалася в Чорткові в українській ґімназії імені Маркіяна Шашкевича «Рідної школи». Допитлива дівчина записалася до Марійської дружини, співала в ґімназійному хорі, яким опікувався вихователь і просвітницький діяч отець Марко Дирда.

У 1942 році патріотично налаштована дівчина вступила до «ОУН Юнацтва», щоб боротися з брунатним окупантом. Одержала псевдо Лискавка. Її безпосереднім провідником була Ярослава Карпинець. До трійки входила і Юстина Богданівська з Мельниці-Подільської Борщівського району, з якою мешкали в одній кімнаті. Другі совіти замордували тендітну Юстину в Чортківській в’язниці.

У січні 1944-го Ольга Чайківська дістала атестат про закінчення ґімназії, а в лютому вже стала провідницею юнацтва жіночої сітки ОУН Бучацького повіту. В червні того ж року Ольга відбула вишкіл у Чорному лісі. Діяльність в ОУН продовжила в рідних краях під псевдо Леся. З другою московською окупацією провід дозволив нерозконспірованим членам ОУН леґалізовуватися. Ольга Козубська наприкінці грудня 1944-го переїхала до дідуся Андрія Кульчицького в село Стару Брикулю Струсівського району. Якийсь час учителювала в сільській школі, навіть стала її директором.

У вересні 1945-го вступила на фармацевтичний факультет Львівського медичного інституту. Та 8 грудня 1946-го студентку-другокурсницю, закуту в наручники, привезли до Тернопільського управління МГБ. Розпочали з настирливої пропозиції співпрацювати з органами. Не добившись від упертої дівчини згоди, емгебисти через кілька днів кинули арештантку до підземелля зі щурами. Суд, що відбувся в березні 1947 року, оцінив вину дівчини в десять років таборів і п’ять – позбавлення громадянських прав.

Звільнили її в лютому 1956 року. Поїхала до родини в місто Копєйськ Челябінської області, куди в жовтні сорок сьомого вивезли на вічне спецпоселення батьків і сестру Марійку. В Копєйську працювала препаратором у клінічній лабораторії міської лікарні, закінчила фельдшерське училище. 1958 року поїхала в Україну, де повновладними господарями почувалися комуністи. Недавній невільниці скрізь давали двадцять чотири години, щоби забратися з населеного пункту. Так було у Вовчинці біля Івано-Франківська, так повторилося в Теребовлі на Тернопільщині. Змушена була повернутися до Копєйська. Влаштувалася фельдшером-лаборантом у міській лікарні.

Ще раз осісти в Україні Ольга Чайківська спробувала через два роки. В Копичинцях завідувала аптекою її двоюрідна сестра Ольга Кульчицька. Знайшла сестрі місце лаборанта в лікарні. Проте в паспортному столі «порадили» негайно забиратися з міста. Постійна напруга й цинічне ставлення державних службовців спричинилися до хвороби. Виснажена, хвора, зневірена, Ольга Чайківська тинялася по людях без копійки в кишені. Відважилася піти на прийом до голови облвиконкому Дорофеєва. Немолодий сивий чоловік виявив милосердя й дозволив Ользі прописатися. Влаштувалася на роботу в Копичинцях. Туди ж 1962 року повернулися з чужих країв батьки та сестра, бо вся господарка в селі Доброполі була знищена й розграбована.

У вересні 1963 року Ольга Чайківська вийшла заміж за брата табірної знайомої Галини Шубської Олега Козубського. Він працював тоді в Каушанах Молдавської РСР. У червні 1964-го в них народився син Юрій. Через чотири роки перебралися до Снятина. З пропискою допомогла Наталія Семанюк, дружина видатного письменника Марка Черемшини.

З проголошенням незалежності України Ольга Чайківська-Козубська всі свої запал, енерґію та вільний час віддала громадській праці, вихованню молоді. У серпні 1995 року стала головою Снятинського осередку Всеукраїнської ліги українських жінок. Пропрацювавши самовіддано п’ять років, передала керівництво жіночим осередком Любові Том’як. Проте громадської праці не покинула. З чоловіком Олегом відновили й упорядкували музей полковника УПА Василя Андрусяка.

По-різному склалася доля хлопців і дівчат із молодіжної підпільної організації «Юнак ОУН» у Кременці.

По Різдві 1940 року загинув у місті Кристинополі (тепер Червоноград Львівської області) Степан Пшеничний, коли з дванадцятьма вояками переходив німецько-радянський кордон. Там же наклав головою і його заступник Запісочний. Кулі прикордонників важко поранили в короткому бою Івана й Михайла Кубліїв. Про цей трагічний перехід волинської групи ОУН під орудою Степана Пшеничного написав у своїй книжці «Шляхом леґенди» його учасник Богдан Козинівський.