10 І зійшов геть Яков від Бейер-Себи, від колодязя клятьби, та й помандрував у Гаран.

11 І приблудивсь до одного врочища, та й обночувавсь там, зайшло бо соньце. І взяв між каміннєм каменя на тому врочищі, та й положив його собі в голови, та лїг спати на місцї тому.

12 І бачив сон, і се драбину поставлено на землї, верховина ж її сягає до небес, і ангели Божі возходять і низходять по нїй.

13 Господь же стоїть на їй і рече: Я Господь Бог Авраамів, отця твого, і Бог Ізааків. Земля, що на їй лежиш, тобі оддам її і насїнню твойму.

14 І буде насїннє твоє, як пісок земний і розпросторишся на захід соньця, і на схід соньця, і на північ, і на полуднє, і благословляться в тобі всї колїна землї, і у насїннї твойму.

15 І се я з тобою й оберегати му тебе на всякій дорозї, що нею пійдеш, і верну тебе в 'цю землю; бо не покину тебе, докіль сотворю все, що глаголав тобі.

16 І прокинувсь Яков од сну свого, і каже: Певно єсть Господь на врочищі сьому, а я й не знав.

17 І злякавсь, і каже: Яке страшне врочище се! Не що инше воно як дом Божий, а се ворота небесні.

18 І встав Яков рано вранцї, і взяв каменя, що положив там у голови собі, та й поставив його стовпа, та й злив олїй на верховину його.

19 І прозвав Яков урочище то Бетель; прежне прізвище городу було Луз.

20 І обрік Яков себе оброком, говорючи: Коли Бог буде зо мною, і сохранить мене в дорозї, що 'це верстаю, і дасть менї хлїб на їду й одежу на одїг,

21 І верне мене здорового в господу панотцеву, тодї буде Господь менї Богом.

22 І камінь сей, що поставив стовпа, буде в мене дом Божий, і з усього, що менї даси, десятину давати му тобі.

Буття 29

1 І вставши Яков на ноги, пійшов у землю восточню.

2 Дивиться, коли ж колодязь на степу, і було там три отарі овець, що полягали коло його. З того бо колодязя наповано стада. Над усьтєм же колодязьним лежав камінь великий.

3 І скуплювались там усї стада, і одвалювано каменя від усьтя колодязного, і наповано вівцї, та й знов навалювано каменя на усьтє колодязне на місцї свойму.

4 Рече ж їм Яков: Браттє, звідки ви? Вони ж кажуть: Ми з Гарану.

5 Рече ж їм: Чи знаєте Лабана Нагоренка? Вони ж кажуть: Знаємо.

6 Рече ж їм: Чи жив, здоров? Вони ж кажуть: Жив і здоров. Ось і Рахеля, дочка його, йде з вівцями.

7 І рече Яков: Ще дня багацько, не пора скуплювати докупи скотину. Понаповайте вівцї, та йдїть, пасїте.

8 Вони ж кажуть: Не зможемо, докіль усї отарі скупляться докупи, та одвалять каменя з колодязного усьтя; тодї й понаповаємо вівцї.

9 Ще ж він говорив до них, аж ось Рахеля пригналась із отецькими вівцями; вона бо доглядала їх.

10 І сталось, як зуздрів Яков Рахелю, дочку Лабанову, брата матері своєї, приступив Яков, одвалив каменя від усьтя колодязного, та й напоїв вівцї Лабанові, брата материного.

11 І поцїлував Яков Рахелю, та й заплакав у голос.

12 І повідав Рахелї, що він брат отця її, і що він син Ребечин. І побігши вона, повідала панотцеві свойму сї речі.

13 Сталось ж, як почув Лабан вістї про Якова, побіг зустріч йому, і обнявши його цїлував, і ввів його в господу свою, і повідав Лабанові всї речі сї.

14 І каже йому Лабан: Справдї від костей моїх і від тїла мого єси ти. І пробув з ним днїв місяць.

15 Каже ж Лабан Яковові: Що брат менї доводишся, чи то ж мусиш робити на мене дармо? Скажи менї, яка тобі плата.

16 У Лабана ж та було дві дочцї: старша на імя Лея, меньша ж Рахеля.

17 Лея недуговала очима, Рахеля ж була високого зросту, й принадна видом вельми.

18 Уподобав же Яков Рахелю, і каже: Парубкувати му в тебе сїм год за Рахелю, дочку твою меньшу.

19 Каже ж йому Лабан: Лучче менї тобі оддати її, нїж мусїв би другому мужеві. Живи зо мною.

20 І парубкував Яков за Рахелю сїм років, і здались вони йому, наче кілька днїв, тим що любив її.

21 Каже ж тодї Яков Лабанові: Дай менї жену мою; бо сповнивсь речінець мій, щоб увійти до неї. 2

2 Зібрав же Лабан усїх мужів громадських і зробив учту.

23 І сталось увечорі, що взяв він Лею, дочку свою, та й увів до Якова. І ввійшов до неї Яков.

24 Дав же Лабан Леї, дочцї своїй, Зелфу, рабиню свою за служебку.

25 Сталося ж ураньцї, дивиться, се була Лея. І каже Яков Лабанові: Що се ти вдїяв менї? Чи не задля Рахелї ж парубкував я в тебе? Про що ж так ошукав єси мене?

26 Відказав же Лабан: Неможна так чинити в нашій землї, видавати меньшу перше старшої.

27 Скіньчай же тиждень сей; я дам тобі й ту за роботу, що робити меш на мене ще сїм других лїт.