18 І ввійшов дух ув Амасая, що передував між трийцятьма, й він промовив: Ми твої, Давиде, й з тобою, сину Ессеїв; мир тобі й мир твоїм помічникам; тобі бо допомагає Бог твій. Тодї прийняв їх Давид і поставив їх на чолї війська.

19 І з поколїння Манассіїного попереходили декотрі до Давида, тодї як він ійшов з Филистіями на війну проти Саула, але не помагав їм, бо Филистійські князї, порадившись, відправили його, кажучи: Як він пристане до свого пана Саула, то це буде на наше безголовє.

20 А як він вертався в Секелаг, тодї пристали до його з Манассіїв: Аднах, Йозавад, Едіяєл, Михаїл, Йозавад, Елигу та Зилльтай, тисячники в Манассіїв.

21 І помагали вони Давидові проти ватаг, бо всї вони були хоробрі лицарі й стали (опісля) гетьманами в війську.

22 Так день-у-день приходили до Давида на поміч йому, аж його військо стало великим, як військо Боже.

23 Оце число начальників військових, що прийшли були до Давида в Геброн, щоб оддати йому Саулове царство, по слову Господньому:

24 Синів Юдиних, носячих щит та спис, було шість тисяч вісїмсот готових до війни;

25 З синів Симеонових, завзятих у війнї лицарів, було сїм тисяч ще й сто;

26 З синів Левіїних чотири тисячі шістьсот;

27 І Йодай, князь із роду Аронового, а з ним три тисячі сїмсот;

28 І Садок, молодик сьміливий, і з роду його двайцять два князї;

29 З синів Беняминових, племінників Саулових, три тисячі, - але ще багато з їх держалось Саулового дому;

30 З синів Ефраїмових двайцять тисяч вісїмсот сьміливих лицарів, людей славних у родах своїх;

31 З половини Манассіїного поколїння вісїмнайцять тисяч, що були покликані поіменно, щоб прийшли поставити Давида царем;

32 З синів Іссахарових прибули люде розумні, котрі давали пораду, що коли випадало дїman"ти Ізраїлеві, - їх було двістї начальників, а всї брати їх слухали слів їх;

33 З поколїння Зебулонового готових до бою, узброєних усякою військовою зброєю, пятьдесять тисяч, однодумних в тому, щоб слухати приказу.

34 З поколїння Нефталїєвого тисяч начальників, а з ними трийцять сїм тисяч з щитами та списами;

35 З поколїння Данового готових до війни двайцять вісїм тисяч шістьсот;

36 Від Ассера, військових, узброєних до бою, сорок тисяч;

37 Ізза Йорданї, від поколїння Рубенового, Гадового, й половини Манассіїного поколїння сто двайцять тисяч, з усякою військовою збруєю.

38 Усї цї мужі, устроєні, прийшли в Геброн з щирим сердцем, щоб поставити Давида царем над усїм Ізраїлем. Та й усї Ізрайлитяне були однодушні, щоб поставити Давида царем.

39 І перебули там у Давида три днї, їли й пили, бо брати їх наготували всього для їх;

40 Та й ті, що були примежні до їх, аж до поколїння Іссахарового, Зебулонового та Нефталїєвого, привозили усю харч на ослах та верблюдах, і мулах та волах: борошно (муку), фиги та родзинки, й вино, й оливу, й силу товару та овець, бо була радість ув Ізраїлї.

1-а Паралипоменон 13

1 І держав раду Давид з тисячниками, сотниками й з усїма воєводами,

2 І промовив до всього збору Ізраїлського: Коли вам завгодно, й коли на те буде воля Господа, Бога нашого, пошлїм по всїх усюдах до прочих наших братів по цїлїй землї Ізраїлській, а разом із ними до сьвященників і левітів, в міста та оселї їх, щоб вони зібрались до нас,

3 І візьмемо до себе скриню Бога нашого, бо за часів Саула ми не звертали вваги на неї.

4 І сказала вся громада: Нехай буде так! бо цї с

5 І зібрав Давид усїх Ізрайлитян від Египецького Сихор-потока до ввіходу в Емат, щоб перенести скриню Божу з Киріятяриму.

6 І пійшов Давид і ввесь Ізраїль до Киріятяриму, що в Юдеї, щоб перенести звідтіль скриню Господа, сидячого на херувимах, де його імя взивали.

7 І повезли ковчег Божий на новому возї з Абинадабового дому, а Оза та Ахіа провожали воза.

8 А Давид та всї Ізрайлитяне грали перед Богом з усієї сили з сьпівами, на цитрах і псалтирях, і бубнах, і цимбалах, та трубах.

9 Як дійшли до Хидонового току, простяг Оза свою руку, щоб придержати скриню, бо воли нахилили її.

10 Але Господь розгнївався на Озу й вмертвив його за те, що він простяг свою руку до ковчега, і він умер тут таки перед лицем Божим.

11 І засмутився Давид, що Господь убив Озу, й назвав те місце Убиттє Ози; так воно зветься й до сього часу.

12 І злякався Давид Бога в той день, і промовив: Як же ж то менї внести до себе скриню Божу?