15 Ось бо, я вчиню тебе малим між народами, згірдним перед людьми.

16 Грізна постава твоя і надуте серце завели тебе, живущого в печерах скельних та вершинах гірських. Бо хоч би ти так високо, як орел, звив гнїздо собі, то я й звідти скину тебе, говорить Господь.

17 І зробиться Едом острахом; хто попри його буде переходити, з'уміється і буде посвистувати, споглядаючи на рани його.

18 Як Содома та Гоморра провалились, а з ними й сусїдні городи, говорить Господь, так і там нїхто вже не буде жити, й нїяка людина не поселиться.

19 Ось він, як той лев, виступить від вижин Йорданських на ті утверджені місця; їх же я зневолю швидко вийти з Ідумеї, і, хто вибраний, того над нею поставлю. Хто бо рівня менї? і хто стане вимагати в мене відповідї? та й де той пастирь, що встояв би проти мене?

20 Тим же то слухайте про постанову Господню і що він судив учинити Едому, та й що задумав зробити осадникам Теманським: дїйсно, найслабші з того стада займуть їх у полонь і попустошать осади їх.

21 Від гуку їх упадку стрясеться земля, а луна від їх крику чутна буде поза Червоним морем.

22 Так, орлом підійметься він, налетить і розпустить крила понад Восором, і серце невміраків Едомських буде тодї, як серце в жінки-породїлї.

23 Про Дамаск: Осоромлені Емат і Арпад: почувши сумну вість, вони впали духом; трівога обгорнула їх, неначе на морі, не можуть успокоїтись.

24 Опустив руки Дамаск і кинувся на втеки; його обняв страх, схопили його болї й муки, мов породїлю.

25 Ой чом же не вцїлїло се місто славне, сей город, що ним я втїшався?

26 Так, поляжуть молодики його на улицях його й усї військові люде погибнуть того часу, говорить Господь сил небесних.

27 І розложу огонь попід мурами Дамаськими, й пожере він палати царя Венадада.

28 Про Кедар і про царства Азорські, що (опісля) звоював Навуходонозор, царь Вавилонський, так говорить Господь: Уставайте, рушайте на Кедар та й звоюйте тих осадників восточних!

29 Намети й вівцї їх позабірайте; покриттє наметнє, всю надобу, й верблюди в їх пожакуйте, та накличте на них страх із усїх боків.

30 Біжіте, втїкайте хутко, ховайтесь глибоко в печерах, осадники Азорські, говорить Господь: Навуходонозор бо, царь Вавилонський, повзяв постанову й задумав проти вас задум.

31 Уставайте, рушайте проти люду мирного, що живе собі безпеч, говорить Господь, що нема в його нї дверей, нї засовів, що живуть (кочуючи) особняком.

32 Верблюди їх стануться лупом, а їх отарі будуть розхоплені, і розсїю їх по всїх вітрах, - оттих, що вистригають волоссє на висках, - і з усїх боків наведу на їх погибель, говорить Господь.

33 Азор же буде леговищем шакалам, вічною пустинею; нїхто там не буде жити, нїяка людина там не оселиться.

34 Слово Господнє, що надійшло до пророка Еремії про Елам у початку царювання Седекіїного, царя Юдейського:

35 Так говорить Господь сил небесних: Се я поламлю лука Еламіям, - їх головну силу;

36 І наведу на Елама чотирі вітри з чотирьох сторін неба, та й розвію їх по всїх сих вітрах, і не буде такого народу, щоб до його не зайшли вигнані Еламії;

37 І пошлю на Еламіїв страх перед ворогами їх й перед тими, що на їх душу настають, і наведу лихолїттє на їх, і гнїв мій, говорить Господь, і посилати му меча слїдом за ними, аж покіль їх повигублюю;

38 І поставлю мого престола в Еламі, царя же й князї його вигублю, говорить Господь.

39 У дальші ж часи поприводжу назад полонян-Еламіїв, говорить Господь.

Еремiя 50

1 Слово, що вирік Господь через пророка Еремію про Вавилон і про землю Халдейську:

2 Звістїть й розголосїть між народами, й поставте стяга; виявлюйте, не замовчуйте! Говоріть: Вавилон звойовано, Вил осоромлений, Меродах покрушений, осоромлено й другі образи його, порозбивано ідоли його!

3 З півночі бо двине проти його народ, а сей оберне землю його в пустиню, і нїхто не буде там жити, нї людина, нї скотина, - все рушить і повтїкає.

4 У ті днї, і в ті часи, говорить Господь, поприходять сини Ізраїля вкупі з синами Юдиними, а йдучи, плакати муть (з радощів) і шукати Господа, Бога свого.

5 Про дорогу до Сиону питати муть, а, обернувши туди лиця, будуть казати: Ійдїть і прилягнїте до Господа завітом (умовою) вічним, що вже не забудеться.

6 Мов заблукані вівцї, був мій нарід: пастирі позводили їх із дороги, порозганяли їх по горах; вони ж блукали з гори на горб, забувши свою кошару.

7 Всї, що їх стрічали, жерли їх, а вороги їх мовляли: Ми не винні, бо се вони согрішили перед Господом, перед пробутком справедливостї, і перед Господом - надїєю батьків їх.