– А може, «самому» запропонувати?

– Головне – не квапитись. Придивишся спочатку. Заведеш знайомства. Можна й «самому»: гроші в нього є.

– Звісно, – погодилася Зоя, кинувши погляд на листівку, причеплену до люстра: на ній симпатичний мер посміхався, тримаючи в руках пакетик з ягелем. Унизу – його рукою – підпис: «Ягель – у кожну родину!». Той пакетик отримала і Зоя, і всі мешканці спального району, незважаючи на те, чи мали вони тварин, чи ні. Особливо раділи такому пакункові підлітки з незаможних родин, котрі примудрилися використовувати це зілля для паління.

Василенко пішов додому за пилкою.

Зоя зняла бігуді.

З цього моменту в неї починалося нове життя. Зустрічати його в бігуді Зоя не хотіла.

Криза! Криза… Гостре слово, схоже на ніж або передні зуби пацюка, що точать стіну. Криза набувала загрозливих розмірів, пацюк вишкірявся і ширше роззявляв пащеку. Зуби виблискували з-під настовбурчених вусів.

Суспільство різко поділилося на «верхи» та «низи». А якщо це так, то, за визначенням застарілого, але актуального в цій ситуації вчення, – назріла революційна ситуація.

Ройтберг нервово гортав газети, напружено думаючи, яким чином врятувати своє видання, до кого примкнути. «Верхи» висунули програму негайної тотальної кастрації усього поголів’я оленів. Це було зрозуміло: вищий та середній клас мав у своїх стайнях не по одній, а по дві й більше упряжок. І старанно приховував цей факт від податкової інспекції. «Низи» з великими труднощами вигодовували не більше двох вихованців і нізащо не згоджувалися на їхню стерилізацію. «Верхи» бажали нагріти руки на імпортуванні оленів, «низи» мріяли мати приплід.

Лікарі, об’єднавшись у громаду «Цигапам», не могли визначитись, що краще: зробити з препарату дефіцит (підтримати політику кастрації) чи усе ж таки дотримуватися клятви Гіппократа. Але Гіппократ – то далеке минуле, а «цигапам» по триста доларів за упаковку – речі приємні й реальні.

Вагалися і власники таксо-оленів: такса підвищується, але кількість транспорту зменшиться, що означає безробіття і перехід водіїв-цоцобешників до категорії «низів».

Громадські жіночі організації – «Жінки-матері за свободу розмноження», «Оленева мати», «Природне запліднення» – виступали категорично проти знущання над тваринами.

Феміністичні організації – «Незалежна членкиня», «Стать і потяг!» та «Роги вгору!» – діяли радикально, закликаючи приєднати до тотальної кастрації і деякі верстви населення. Список до програми докладався. У ньому, крім політиків на наркоторговців, чомусь фігурували слюсарі, гінекологи та зубні техніки.

Генетики беззастережно підтримували можновладців, хитро і підступно посміхаючись у марлеві маски.

Молодь намертво стояла в опозиції.

Ройтберг витер піт із чола. Вимив руки після гортання преси і втупився в свою глянсову верстку. Вона явно вже не відповідала вимогам останніх подій. Пробіг очима заголовки: «Приплід рахують восени», «Олениха шоу-зірки Патрісії Поваляй народила оленятко. Фоторепортаж із місця події», «Олень, олень, де ти був?» – і все в такому ж ліричному дусі.

Поки що дебати не виходили поза межі друкованих органів, але Ройтберг шкірою відчував, що конфлікт назріває. До того ж він ніяк не міг забути халепу з любим Семом. Він був уже кастрованим на один розкішний ріг, і голова улюбленця весь час хилилася вбік. Сьогодні Ройтберг залишив його в стайні, а ввечері збирався виправити ситуацію відпилюванням другого рогу, адже бідаха Сем міг задихнутися під тягарем одного величезного рогу. До речі, треба позичити інструменти в рукастого Василенка. І поки він про це не забув, швидко набрав номер мобілки підлеглого.

– Слухай-но, – гукнув у слухавку без усякого привітання, – увечері закинеш мені пилку. Зможеш? Годині о дев’ятій! О’кей?

На тому кінці бездротового зв’язку запанувала тиша.

– Гей, ти там? – гукнув Ройтберг.

– Пилку? Тобі? Навіщо?

– Буду ліквідувати ріг у свого красеня, бо задихнеться, перетисне горлянку під вагою власної голови. Якась наволоч спаскудила тварину. Знав би хто – вбив би на місці. А ти чого перелякався? – після паузи підозріло промовив Ройтберг.

– Я? Ні! Я – нічого… Принесу.

– О’кей! – кинув слухавку Ройтберг. І знову схилився над версткою. Що робити? Кого підтримати? Про що писати?

Треба ретельно відстежити всі новини, а вихід чергового номера пригальмувати хоча б на тиждень…

Після прийняття цього мудрого рішення Ройтберг, не посвячуючи співробітників у свої міркування та плани, оголосив «короткий день» і вийшов на вулицю. Полоззя саней самі помчали його до будинку коханки. Час був, а настрій… Настрій підніметься…

Але він не піднявся! Більше того, дурна баба, ледь прочинивши двері, засмикнуті на ланцюжок, ні сіло ні впало вихлюпнула на його нову дублянку полумисок з чимось гарячим. Розгублений і мокрий, він сів у санчата і попрямував додому.