Клото: (— Атропос знає, що Вища Визначеність спрямує свого посланця і спробує змінити те, що він накоїв, і йому відомо, кого саме. Але ви не повинні дозволити Атропосу заманити вас на манівці: пам’ятайте, що він не більше аніж пішак на шахівниці. Насправді зовсім не Атропос протистоїть вам).

Сказавши це, він сумовито глянув на свого колегу Лахесіса, кивнув, і в Ральфа защеміло серце. Він був упевнений, що два лисих лікарі мали найкращі наміри, але так само доволі чітко усвідомлював, що вони лишень виконавці.

Клото: (— До того ж, вам не слід надто близько підбиратися до Атропоса. Я недостатньо чітко наголосив на цьому. Його оточують сили більш могутні, аніж він, сили владні й злі, сили свідомі, які не зупиняться ні перед чим, щоб перешкодити вам. І все ж ми вважаємо, що коли ви будете триматися подалі від Атропоса, вам вдасться перешкодити тому жахіттю, яке ось-ось може статися… Яке до певної міри вже відбувається).

Ральф не надто переймався невисловленим припущенням, що вони з Луїзою будуть діяти незалежно від того, чого хочуть від них ці два щасливих недоумки, зрештою навряд чи був підходящим момент для висловлення цієї думки.

Луїза: (— А що має статися? І чого ви хочете від нас? Нам треба розшукати Еда й відмовити його від якогось поганого вчинку?)

Клото й Лахесіс з однаковим виразом жаху зиркнули на неї:

(— Невже ти не слухала…)

(—…і думати не смій…)

Вони замовкли, і Клото попросив Лахесіса продовжувати.

(— Якщо ти не слухала нас, Луїзо, послухай тепер: не наближайтеся до Еда Діпно! Його, як і Атропоса, така незвичайна ситуація тимчасово наділила величезною силою. Навіть наближаючись до нього, ви ризикуєте зустрітися з сутністю, яку він вважає Кривавим Царем… До того ж Еда немає в Деррі).

Лахесіс подивився на місто, у якому вже загорялися вечірні вогні — середа закінчувалася. Потім знову звернувся до Ральфа й Луїзи:

(— Він поїхав до…)

(-------)

Жодних слів, але Ральф уловив почуттєве враження, що складалося із запахів (бензин, вихлопні гази, морська сіль), відчуттів, звуків (вітер, що тріпоче чимось — можливо, прапором) і образів (величезний будинок з відчиненими навстіж дверима).

(— Він на узбережжі? Або їде туди?)

Клото й Лахесіс кивнули, із їхніх облич стало зрозуміло, що це узбережжя кілометрів за сто тридцять від Деррі, якраз чудове місце для Еда Діпно.

Луїза знову смикнула Ральфа за рукав: (— Ти бачив будинок, Ральфе?)

Він кивнув.

Луїза: (— Це не лабораторії Гокінґа, але щось дуже знайоме).

Лахесіс, говорить швидко, ніби намагаючись змінити тему розмови: (— Де він і що задумав, не так і важливо. Ваше завдання у більш доступному діапазоні, але для його виконання вам може знадобитися вся сила, якою володіють шот-таймери, і на вас може чигати велика небезпека).

Луїза нервово глянула на Ральфа.

(— Скажи їм, що ми не хочемо нікому заподіювати шкоди, Ральфе. Ми погодимося допомогти чим можемо, але ми в жодному разі не будемо завдавати шкоди).

Ральф, однак, нічого не сказав. Він згадував, як блищали брильянтові сережки в мочках вух Атропоса, і міркував, як спритно його загнали в кут — і Луїзу разом з ним. Щоб повернути ці сережки, він зробить що завгодно. Але як далеко він зайде? Чи зможе він вчинити вбивство заради цього?

Не бажаючи торкатися цієї теми — не бажаючи навіть дивитися на Луїзу, — Ральф повернувся до Клото й Лахесіса. Він відкрив було рота, але Луїза випередила його.

(— Я хочу дізнатися ще дещо, перш ніж ви продовжите).

Відповів Клото, у голосі звучав подив — його тон нагадував Білла Мак-Ґоверна.

(— І що ти хочеш довідатися, Луїзо?)

(— Ральф теж у небезпеці? В Атропоса є якась штучка Ральфа, яку нам потрібно забрати? Як, наприклад, панама Мак-Ґоверна?)

Лахесіс і Клото стривожено переглянулися. Навряд чи Луїза помітила їх погляд, але Ральф… «Вона підійшла занадто близько», — промовляв цей короткий погляд. Коли вони знову обернулися до Луїзи, їхні обличчя були спокійні.

Лахесіс: (— Немає. Атропос нічого не взяв у Ральфа, тому що до сьогодні це нічого не змінило б).

Ральф: (— Що ви хочете сказати цим «до сьогодні»?)

Клото: (— Ти прожив своє життя як частина Визначеності, але все змінилося).

Луїза: (— Коли? Це сталося, коли ми почали бачити аури?)

Клото й Лахесіс зиркнули один на одного, тоді на Луїзу, відтак, нервуючи, на Ральфа. Вони нічого не сказали, і Ральф подумав про те, що Клото й Лахесіс, як і хлопчик Джордж Вашингтон, створений міфами, не могли брехати… І в такі моменти вони, можливо, шкодували про це. Альтернатива була одна: щільно зімкнути губи і сподіватися, що розмова перейде в більш безпечне русло. Ральф вирішив не міняти тему, хоча ситуація й дозволяла Луїзі збагнути, куди поділися її сережки… Якщо тільки вона ще не знає цього. Йому пригадалася стара як світ приказка ярмаркових заманювачів: «Підходьте, джентльмени… Але якщо ви хочете грати, вам доведеться платити».