— Сумніваюся, що сьогодні мені вдасться поговорити з Ґретхен навіть по телефону, — мовила Річардс. — У неї дуже багато роботи.

— Уявляю. — Луїза щиро зареготала. — Однак не думаю, що це горить. У Ґретхен є племінниця, яка отримала стипендію на навчання в університеті Нью-Гемпшира. Дивно, але люди діють наполегливіше, коли хочуть повідомити погану новину, а ось хорошу…

— Справді, — погодилася Річардс, простягаючи руку до аркуша. — І все ж я із задоволенням передам це Ґретхен…

Луїза взяла Барбару за зап’ястя, і спалах сірого світла — настільки яскравого, що Ральф замружився, — освітив руку молодої жінки, її плече, шию. Світіння німбом закружляло навколо її голови, а потім зникло.

«Ні, не зникло, — подумав Ральф. — Воно просочилося всередину».

— Що це було? — підозріло запитала прибиральниця. — Щось гримнуло?

— Швидше за все, вихлоп машини, — пояснив Ральф.

— Ну, звичайно, — гумкнула вона. — Ці трикляті мужики все знають. Чуєш, Барбі?

Річардс підтакнула. Голос жінки звучав абсолютно нормально, але Ральф бачив перламутрово-сірий туман, що огортав її очі.

— Гадаю, він правий, але краще б тобі перевірити, чи не сталося чого, — попросила вона прибиральницю. — Ми повинні бути гранично обережні.

— Добре. — Прибиральниця відставила пляшку зі склоочисником убік, рушила до дверей (обдарувавши Ральфа поглядом, який промовляв: «Ти старий, але можу заприсягтися, що десь там у тебе все ще ховається пеніс») і вийшла на вулицю.

Як тільки жінка вийшла, Луїза схилилася над столом:

— Барбаро, мені й моєму другові необхідно негайно поговорити із Гретхен Тіллбері, — сказала вона. — Віч-на-віч.

— Її тут немає. Гретхен зараз у Гай-Рідж.

— Як туди доїхати?

Річардс перевела погляд на Ральфа. У сірих, майже без зіниць очах застигло занепокоєння. Жінка скидалася на раптово ожилу грецьку статую. Темно-зелена аура сполотніла.

«Ні, — подумав він. — Це сіра аура Луїзи тимчасово перекрила поле жінки».

Луїза оглянулася, простеживши за поглядом Барбари Річардс, спрямованим на Ральфа, потім знову повернулася до неї:

— Звичайно, він чоловік, але зараз цілком безпечний. Обіцяю, все буде добре. Ми не заподіємо шкоди ні Гретхен Тіллбері, ні іншим жінкам у Гай-Рідж, але нам необхідно переговорити з Ґретхен, тому скажи, як туди дістатися. — Луїза знову торкнулася руки Річардс, передавши частину свого сірого світіння.

— Обережно, не нашкодь, — ледь чутним голосом попередив Ральф.

— Постараюся, але вона повинна заговорити. — Луїза схилилася ближче до Річардс. — Нумо ж, Барбаро, кажи. Як нам проїхати?

— По шосе № 33 виїдете з Деррі, — мовила Барбі. — Потім кілометрів п’ятнадцять по старому Ньюпортському шосе, ліворуч побачите величезний червоний фермерський будинок, за ним два сараї. Потім перший поворот ліворуч…

Повернулася прибиральниця.

— Пітер нічого не чув… — Вона раптом замовкла, можливо, їй не сподобалося те, як Луїза схилилася над столом її подруги, а може, її збентежив порожній вираз очей Річардс.

— Барбі, все гара…

— Заспокойся, — дружелюбно мовив Ральф. — Вони розмовляють. — І взяв жінку за руку, відчувши короткочасний, але потужний приплив енергії. На мить усі барви світу заблищали ще яскравіше. Прибиральницю звали Рейчел Андерсон. Вона була дружиною типа, який жорстоко бив її, але зник вісім років тому. Тепер головними в її житті стали собака й подруги з Центру допомоги жінкам.

— Звичайно, — мовила Рейчел Андерсон замисленим, сонним голосом. — Вони розмовляють, а Пітер запевнив, що все нормально, так що мені краще помовчати.

— Чудова думка, — сказав Ральф, легенько притримуючи жінку за руку.

Луїза озирнулася, але переконавшись, що ситуація під контролем, знову звернулася до Барбари Річардс:

— За фермерським будинком із двома сараями звернути ліворуч. Я зрозуміла. А далі?

— Кілометрів зо два проїдете по ґрунтовій дорозі, що впирається в цей будинок. Це і є Гай-Рідж. Там такий чудесний вид…

— Не сумніваюся, — обірвала її Луїза. — Рада, що побачилася з тобою, Барбаро. А тепер я й мій друг…

— Мені теж було приємно, Луїзо, — вимовила Річардс глухим, механічним голосом.

— А тепер нам час іти. Усе добре.

— Так.

— Тобі не обов’язково пам’ятати про нашу розмову, — закінчила Луїза.

— Так.

Луїза взяла зі столу аркуш, який раніше дістала з сумочки.

— Чому б тобі не продовжити роботу, Рейчел? — запитав Ральф прибиральницю. Він обережно відпустив її руку, готовий негайно відновити хватку, якщо жінка виявить найменші ознаки занепокоєння.