Шрифт:
«Господи, так він геть збожеволів».
«Хіба це новина, любий?»
Навряд. Ральф підійшов до дверей і відчинив їх. Тепер він чув слабке, віддалене гудіння літака, однак бачив те, що бачив десятки разів: надтріснуте сидіння, рулон туалетного паперу, пісуар, схожий на гігантську сльозу. На стінах розмаїття графіті. Найбільший — і найбагатослівніший — напис був зроблений величезними червоними літерами над пісуаром: «У ТОНІ БОЙНТОНА ЖОПА РОЗТОПТАНА!» Липкий запах хвойного освіжувала повітря перекривав запахи сечі, фекалій і блювотини, немов грим, накладений на обличчя небіжчика. Голос, здавалося, лунав із глибин унітаза або просочувався крізь стіни:
І лину вночі я до тебе, кохана, І думка моя лиш про тебе, про тебе.«Де ж він? — міркував Ральф. — І як мені дістатися до нього?»
Раптово Ральф відчув жар біля стегна, немов хтось поклав тліючу вуглинку в кишеню для годинника. Ральф насупився, але потім згадав, що там лежить, сунув палець у кишеньку і дістав золотий перстень. Він поклав його на долоню між лінією життя й лінією любові, не здивувавшись, що перстень похолонув, коли він стиснув його.
«Е.Д. — Е.Д. 5-8-87».
«Один перстень, щоб правити всім сущим. Один перстень, щоб пов’язати всіх нас», — пробурмотів Ральф, надягаючи обручку Еда на безіменний палець лівої руки. Він виявився якраз упору, розмістившись над перснем, який сорок п’ять років тому надягла йому Керолайн. Потім Ральф, підвівши голову, побачив, що задня стінка туалету зникла.
В обрамленні решти стінок він бачив небо в останніх призахідних променях і фрагмент ландшафту, що танув у сіро-блакитному серпанку сутінків. Тепер Ральф дивився з висоти трьох тисяч метрів. Під ним розкинулися, поблискуючи, озера і ставки, смужки лісів миготіли й зникали з очей. Далеко попереду — вгорі стосовно туалетної кабіни — Ральф побачив мерехтливе гніздо світла. Можливо, це був Деррі, тепер до нього вже десять хвилин польоту. У нижньому лівому куті поля зору Ральфа світилася панель управління. До альтиметра [56] була прикріплена невелика фотографія, від якої в Ральфа перехопило подих. З фотографії посміхалася неймовірно щаслива й неймовірно красива Елен. На її руках спало Її Величність Маля віком неповні чотири місяці.
56
Прилад для визначення висоти польоту.
«Останнє, що він хоче бачити в цьому світі, — дружина й дочка, — подумав Ральф. — Його перетворили на чудовисько, але, здається, навіть чудовиська пам’ятають, що таке любов».
Щось загуділо на панелі управління. Рука, що з’явилася в полі зору, клацнула вимикачем. Перш ніж вона зникла, Ральф устиг помітити слабку, ледь помітну вм’ятину на підмізинному пальці в тому місці, яке останні шість років охоплювала обручка. Помітив він і дещо інше: аура, що оточувала цю руку, була тих же грозових кольорів, що й аура дитини в лікарняному ліфті — вируюча мембрана, настільки ж чужорідна, як і атмосфера газового гіганта.
Ральф, ще раз оглянувшись назад, підняв руку у привітальному жесті.
Клото й Лахесіс відповіли йому тим же. Луїза послала Ральфові повітряний поцілунок. Ральф показав, що піймав його, тоді повернувся і ввійшов у туалетну кабіну.
Ральф секунду повагався, не знаючи, що робити з кришкою унітаза, потім згадав лікарняну каталку, яка повинна була б знести йому череп, однак не знесла, підняв кришку й ступнув в унітаз. Він стиснув зуби, приготувавшись до удару в гомілку — одна справа знати, інша — сімдесятирічний досвід зіткнень із різними предметами, — але пройшов крізь унітаз так, немов той був із диму… Або це він був із диму.
Моторошне відчуття невагомості й запаморочення, — Ральфу здавалося, що його зараз знудить. Слідом за цим почуття виснаження, немов з нього висмоктували силу, запозичену в Луїзи. Швидше за все, так воно й було. Урешті-решт, це якась форма телепортації, такої популярної серед письменників-фантастів, — а ця штука вимагає витрати величезної кількості енергії.
Запаморочення минуло, проте його змінило ще більш неприємне відчуття — що він розколотий навпіл. Тепер Ральф бачив повну картину світу, що розпростерся під ним.
«Господи, що ж це сталося зі мною? Що не так?»
Органи чуттів Ральфа раптом відповіли, що нічого особливого не сталося, просто він сягнув неможливого. Кабіна літака була шістдесяти дюймів заввишки. А це означало, що будь-якому пілотові, вищому від Клото й Лахесіса, доведеться згинатися, пробираючись до крісла. Ральф не просто опинився в літаку під час польоту — він потрапив у нього, випроставшись на весь зріст, і зараз так і стояв поза двома кріслами в кабіні пілота. Причина ж його розширеного кругозору була жахаюче проста: голова Ральфа піднімалася над корпусом літака.
Це нагадало Ральфові його старого пса Рекса, який так само висовував голову з відчиненого вікна, нашорошував вуха і дослухався до сонного міста. Ральф заплющив очі.
«А раптом я впаду? Якщо я зможу просунути голову крізь корпус літака, то що завадить мені прослизнути через низ і при цьому не гепнутися з такої висоти на землю? Чи, можливо, крізь землю, а потім і крізь саму “планету”?»
Але нічого не сталося, таке неможливе — принаймні, на цьому рівні, — і йому залишалося лише пам’ятати, з якою легкістю вони з Луїзою піднімалися крізь лікарняні поверхи і як стояли на даху. Якщо він не забуде про це, з ним нічого поганого не станеться. Ральф спробував сконцентруватися на цій думці й, узявши себе в руки, розплющив очі.