Він озирнувся. Його погляд помандрував овальними звивистими поручнями у глибину сходової клітки, і на кожному поверсі він побачив промені світла, що падали збоку. Ранкове світло втратило свою блакить, ставши жовтішим і, як йому здалося, теплішим. З помешкання господарів він почув перші звуки ранкового пробудження: дзенькіт чашок, приглушений удар дверцят холодильника, тиху музику з радіоприймача. І тоді він раптом відчув знайомий аромат, аромат кави мадам Лассаль; і коли він вдихнув його кілька разів, йому здалося, що він смакує ту каву. Взявши валізу, він пішов далі. Страх залишив його.

Зайшовши до коридору, він одразу помітив дві речі: зачинене вікно та ганчірку, що сохла над раковиною біля вбиральні. Погляд не міг сягнути кінця коридору, бо сліпучий стовп світла з вікна перетинав прохід. Він ішов далі, певною мірою безстрашно; пройшов крізь світло, ступив у затінок з іншого боку. Коридор був зовсім порожній. Голуб зник. Плями на підлозі були витерті. Жодна пір’їнка, жодна пушинка не тремтіла більше на червоних кахлях.